Люди, які не мають стосунку до державних посад, хіба що можуть бути дрібними чиновниками, яким ніхто не пропонує взяти хабар, не мають якого-небудь помітного бізнесу, щоб мати стільки грошей, аби купити собі суддю, чи прокурора... Одним словом – прості люди. Які керують хіба що в своїй сім'ї своїми котами та собаками, городом і хлівом, якщо мешкають в селі. Вони не мають ніякого стосунку до прийняття державних рішень, але мають право голосу вибирати владу згідно із законами, виробленими тою ж таки владою через застосування великого винаходу лівих лібералів –  загального та прямого виборчого права. Це та величезна категорично домінантна більшість населення, заради котрої, власне, потрібна держава, щоб (в ідеалі) організовувати життя простих людей заради їхнього ж блага. Не буду заглиблюватись в проблему відносин простих людей та держави. Без мене на цю тему написано, починаючи від античних часів до сьогодення, гору кваліфікованих та пропагандистських книг, статей, популярних нарисів та іншого. Хто хотів, давно розібрався. А хто не хоче розбиратись і думає, що він сам все знає, то чорт йому в поміч.

Недавно в мене сталося "велике горе", чи то мене забанило декілька ФБ-приятелів, чи то вони від мене самозабанились, але головне, що причиною цього було категоричне несприйняття мого ставлення до простих людей. В першому випадку до грузинських, яких колись Юлія Латиніна назвала "партією таксистів та проституток". У другому випадку до "домбасівських" або "домбасюрських", як іноді я кажу. А вся справа в тому, шановне товариство, що я, хоч і не письменник Булгаков, і не його літературний персонаж проф. Преображенський, але не люблю і робітничий клас, і взагалі простий народ. Отак-от!

Коли я говорю про простий робітничий клас, мені згадується його характерний представник, припустімо, його було звати Микола Жлобов, який токарював в інструментальному відділенні цеху, яким я керував за совка. Хтось десь в Красноярському краї на паровозоремонтному заводі йому присвоїв 6-й розряд, але він, як на мене, і на 3-й після ПТУ не тягнув. У той же час, маючи воляче здоров'я та тупу працездатність, він міг днями, тижнями, місяцями та роками одноманітно вчорнову точити виливки з сірого чавуну для так званих грибів та чашок – інструментів оптичного виробництва. Він дуже гордився пудовими купами чавунного пороху та своєю чорною мармизою, як у прославлених шахтарів, у кінці зміни. Інших двох наших металістів-універсалів інструментального відділення, які вміли виконувати мікронної точності ювелірні роботи на деталях з латуні, бронзи та дюралю на будь-яких металообробних станках, він відверто зневажав. Мабуть головним чином за мізерну кількість виробленої стружки. Згадую Жлобова і бачу, як він біжить довжелезним коридору адмінкорпусу до комітету профсоюзу, дізнавшись, що відділ зарплати знизив норми по якійсь позиції з ревом : "Рабочєго чєловєка абіжают!!!".

Всім відома цитата польського поета та письменника Бруно Ясенські, який згинув в 1938 році в катівнях НКВД, з його ж роману "Цар Пітекантроп Останній", яку він вибрав епіграфом до ще одного свого роману "Змова байдужих": "Не бійся ворогів – у найгіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у найгіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існує на землі зрада і вбивство". Прості люди, хто б що про них не говорив, переважно байдужі. От за байдужість цих простих людей я якраз їх і не люблю.

Звичайно, як категоричний противник лозунгу вождів "противсіхства" 2009-2010 років – "всівониоднакові", я розумію, що не всі прості люди однакові за якими завгодно критеріями, починаючи від природнього інтелекту й освіти і закінчуючи наявністю певних матеріальних благ у власності. Та незалежно від цього, загал простих людей можна поділити на байдужих, яких більшість, та небайдужих. Як би там не було, за всіх пороків загального виборчого права, гнилості постсовкової держави з її апаратом, від якого несе стервом корупції та злодійства, через виборчу статистику (добряче фальшиву) так сяк можна орієнтовно робити певні висновки. Тільки беручи до уваги той факт, що в виборах бере участь десь половина виборців, можна стверджувати, що половині виборців байдужі і вони самі, і їхні сім'ї, і все що з виборами пов'язано, а відтак їм взагалі все, якщо грубо сказати, пох! Та і тим, що йдуть до виборчих урн, теж в більшості випадків теж пох, інакже Україна не мала б ТАКИХ пересидентів, дупутатів і т. п...

Коли політикани, чи якісь дописувачі на ФБ починають верзти політтехнологічну дурню, що "народ хоче", "народ не хоче", він "вимагає", "не вимагає", то вони, звичайно, мають на увазі простих людей, коли кажуть про народ, від імені якого нахабно виступають. Так от, коли я чую, або читаю такі наскрізь демагогічні заяви, то починаю сатаніти. Я прожив свої повних 67 років і добре розумію, що абсолютна більшість простих людей хоче дуже простих речей – простої ситості, затишного існування, як вони його розуміють, вони хочуть спокійно розмножуватись і хочуть, щоб ні їх, ні їхніх дітей НІХТО не чіпав. Але разом з тим простим людям хоч чимось, хоч якоюсь дрібничкою винні ВСІ: родичі, сусіди, водії автобусів та двірники, не кажучи вже про державні інституції типу школи, чи лікарні. Дивно, але чомусь мусорня-поліція, прокурори та судді простому народу, як я спостерігаю, винні набагато менше, ніж перші перераховані. Ото іншим разом подумаю про простих людей і уявляю їх в образі криворукого токаря Жлобова, який біжить безкінечним коридором, волаючи: «Простого чєлавєка біжають, *уки!»

Ось що сказав колись про простий народ академік Д. С. Ліхачов, якого справедливо Юрій Афанасьєв назвав останнім інтелігентом Росії:

"Глупый не любит умного, необразованный образованного, невоспитанный воспитанного и т. д. И все это прикрываясь какой-нибудь фразой: "Я человек простой...", "я не люблю мудрствований", "я прожил свою жизнь и без этого", "все это от лукавого" и т. д. А в душе ненависть, зависть, чувство собственной неполноценности".

Нищівна і справедлива характеристика! Спочатку "я человек простой" та "рабочего человека обижают", а за ними "ненависть, зависть, чувство собственной неполноценности".

Колишні ФБ-френди, які забанили мене, чи самозабанились від мене, більше всього лютували на мене за те, що я обвинувачував, наприклад, "народ" "Домбас"у, тобто його простих людей в їхніх же власних бідах і навіть процитував одного дописувача на ФБ з ніком Дмитрий Див-Мелаш, який написав таке:

"По сети ходит замечательный пост – мол, люди ошиблись, поддержав "ДНР/ЛНР", так что им теперь, из-за этого от голода умереть?
Ответ – да!

Они должны из-за этого умереть от голода. Не потому, что хохлы злые или Путин не спасет, а потому, что именно такова цена этой ошибки.

Да, когда ты зовешь на свою землю войну и поддерживаешь террористов, надо быть как-то морально готовым к тому, что послезавтра с голоду помрет баба Маня по соседству, через три дня зарежут брата Митьку, а к концу недели умрешь с голоду и ты, предварительно съев бифштекс из соседской собачки.

Потому что да – ровно столько такая ошибка и стоит.

И даже больше, потому что из-за нее помрут не только те, кто поддерживали, а и те, кто рядом жил, и доброволец из Тернополя, и мобилизованый из Днепропетровска, и малолетний, или взрослый долбо*б из Перми.

Нельзя взрослому человеку сначала ее, роковую ошибку, совершить, а потом сесть и наивно вопрошать – ну как же так? Мы же думали нам новые барины еще больше денег принесут, а нас теперь даже старые бандеровцы не кормят. Срочно верните все взад! Выгоните их отсюда! Не помирать же нам с голоду-холоду?

Помирайте, другой дороги у вас просто уже нет".

Шановне товариство! Можете мене лаяти якими завгодно словами, але "демократія" українського типу з її нічим не обмеженим загальним виборчим правом простого народу мені особисто остогидла. Нічого в нашій країні доброго не буде, якщо на якомусь історичному відрізку часу не знайдеться патріотичний диктатор, чи диктаторська хунта зі знаком + по типу Лі Куанг Ю, який обмежить виборчі права так званого простого народу, не зважаючи на вереск з Заходу. Інакше політично ідіотичний простий народ раз за разом буде обирати собі ж та мислездатним людям на нещастя дрищів, свинохряків, яйценюків, донпедрів, доки нашої країни, як соборної та суверенної, не стане.

P.S. Я теж проста людина. З тих, про кого я написав в першому реченні. Але моя простота ц – е простота меншості, яка все життя головою думала, а не тільки нею їла та пила.