Виявляється, з Києва до Донецька та Луганська можна вільно виїхати автобусом. В одній популярній соціальній мережі я знайшов і розклад, і умови оплати за проїзд. Вразило мене те, що ціни було вказано не тільки в українській гривні, але і російських рублях. На вибір.

Ми радіємо з того, що донбаське місто Ясинувата відхилило «народного губернатора» Губарєва, а деякі оптимісти поквапилися назвати це дійство майданом. Але там немає Майдану, його просто не може там бути. Так, люди відхилили Губарєва, але вони говорять про «свою республіку».

Ми хапаємося за будь-який факт, за будь-яку новину, що дає нам хоча б слабку надію на те, що захоплена частина Донбасу скоро повернеться і все буде як раніше. Але Донецьк і Луганськ ніколи вже не будуть колишніми.

Агресія Росії і дворовий патріотизм жителів Донбасу знищили і розтоптали колишнє життя: з прогулянками у парках, ходінням на футбол, шопінгом і відвідинами кафе. Дорослі люди серйозно говорять про якусь «республіку», яка існує тільки в їхніх головах.

Чи варто дивуватися батюшці з георгіївською стрічкою або жінці, яка осіняє хресним знаменням мусульманина, який приїхав «захищати від хунти» народ Донбасу з далекої Чечні? Все це тільки підкреслює страшну ситуацію, яка межує з дурістю і шизофренію, а по-іншому називається гуманітарно-культурною катастрофою.

«Русский мир» не годує досита. Він вмикає телевізор, відключає мозок і дає в руки автомат. Так було в Придністров'ї, де успішно деградує вже багато років «придністровський народ», який застряг у крижаній брилі замороженого конфлікту. Така доля й інших територій, де Росія встромила в мерзлу землю свій прапор.

Мертвонароджена російська національна ідея лише повинна приховати корупцію, розпили, відкати, обслуговування олігархів і багато інших задоволень, на які було витрачено час і гроші. Фантомні болі про колишню велич, смутні спогади про історію з єдиного підручника і гордість, що переходить у гордовитість і зарозумілість. Все це повинно відвернути простих росіян від відсутності в російській глибинці нормальних доріг і продуктів.

Росіянам пропонують забути про бідність і кризу, що насувається, а думати тільки про успіхи Путіна у зовнішній політиці. Жителям Донбасу не пропонують нічого, якщо не брати до уваги можливість освоєння переселенцями Сибіру і Далекого Сходу.

Повернення в «рідну гавань» Криму виявилося поверненням кримських татар і патріотів України в «чекістський» ізолятор. Щодо дружнього «донбаського народу», то це територія, віддана на поталу бандитським формуванням, як місцевим, так і російським, і тут ніхто не збирається вибудовувати нове життя «республік». Донбас перетворений північним сусідом на полігон для тренувань і став територією свободи від мирного життя і благополуччя.

Стратегія влади щодо повернення окупованих територій невиразна і туманна. Водночас вибори у звільненому Донбасі показали, що заради миттєвої політичної вигоди цей регіон може бути кинуто до ніг «міцних господарників». У цьому випадку Україна буде видавлюватися з регіону, і це вже відбувається. Безкарність високопоставлених сепаратистів і ставка на сумнівних політиків з дублюючого складу регіоналів може послужити погану службу для країни, яка перебуває в стані війни.

Донбас - наша спільна біда. Там наші люди. Я переглядаю два відео, які було зроблено в Краматорську під час відомих подій. На одному великий і злісний натовп, який істерично кричить українським солдатам, щоб вони забиралися з міста. На другому тиха і зворушлива радість кількох десятків людей, які плакали під час підняття українського прапора над будівлею мерії. Я розумію, що людей з Україною в серці в Донбасі чимало, просто треба розуміти, що російська окупація почалася тут набагато раніше, тоді ще без танків і систем залпового вогню.

Нехай патріотів тут тонкий шар, але саме вони можуть зробити цей регіон проукраїнським, в цьому випадку не буде ніякого реваншу і мрійливих поглядів у російський бік, тим більше що гірке похмілля від «братньої допомоги» РФ поступово приходить.

Хвороба важка, вихід із хвороби буде ще важчим. Головне - не захотіти з цією хворобою жити, не спробувати поєднати непоєднуване. І тоді там не буде мерів міст, які були героями сепаратистських роликів, і директорів заводів, які відкрито співпрацювали з терористами.

Ціну за Донецьк і Луганськ вже заплачено чималу, і жодного стосунку до грошових знаків ця ціна не має.