Щоб визначити результативність програми "Шкільний автобус" потрібно провести серйозне дослідження. Про це  пише український освітній діяч, директор Українського центру оцінювання якості освіти і Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти Ігор Лікарчук

Я не один раз писав і казав, в т.ч. з високих трибун, що за багато років, з тих пір, як була запроваджена програма "Шкільний автобус", на її реалізацію потрачені сотні мільйонів гривень. Але за два десятиліття ніхто в цій державі не провів серйозне моніторингове дослідження результативності цієї програми. Як її реалізація вплинула на якість освіти, на здоров'я дітей, на їхню соціалізацію..? Ніхто не дав обґрунтованої відповіді на питання: "Шкільний автобус: зло чи благо?" І сьогодні у контексті так званої оптимізації шкільної мережі ми знову як мантру повторюємо слоган "Шкільний автобус". Натомість, ні МОН, ні НАПН не шукають інших варіантів вирішення проблеми сільської малокомплектної школи.

Так, проблема сільської малокомплектної школи існує. Діти у багатьох малокомплектних школах страждають від відсутності педагогів-фахівців, низького рівня забезпечення навчального процесу, відсутності необхідного соціуму... Але чи є найкращим виходом є "Шкільний автобус" та ще і на таких українських дорогах, що зображені на світлинах.

Траса Миколаїв-Кіровоград. Автор світлини: Віталій Вигнаний.

Між іншим, подібних доріг в Україні – тьма. Додайте непристосованість багатьох шкільних приміщень для багатогодинного перебування там дітей після закінчення уроків, відсутність нормальних умов для харчування, жахливі туалети... Якщо це рівний доступ до якісної освіти, то що в цій ситуації може означати протилежне?

Особисто я, упродовж кількох років, аналізуючи результати ЗНО сільських школярів, бачу, що поліпшенню якості сільської освіти "Шкільний автобус" освіти НЕ ДОПОМІГ.

Тому переконаний, що в українських умовах реалізація цієї програми – це іще один невдалий приклад перенесення на українських ґрунт зарубіжного досвіду. У протилежному мене і, мабуть, велику частину суспільства не переконає ніхто. До тих пір, поки не будемо мати результати моніторинового дослідження з цього питання, проведеного інституціями, яким довіряємо. А тим часом бюджетні кошти на шкільні автобуси летять. Як у вирій журавлі. І страждає величезна кількість дітей. Фізично та морально.

Щоб не давати грунт для розмов і коментарів моїм жовчогінним "друзям", котрі обов'язково напишуть про критиканство, зазначу й таке. Варіанти вирішення проблеми сільських малокомплектних шкіл є. У тому числі і в Європі. В Україні треба почати з того, що для подібних закладів відмінити класно-урочну систему організації навчання. З усіма її прибамбасами... Й справа піде. Але над цим потрібно ПРАЦЮВАТИ Й ДУМАТИ. Але тут, як кажуть, і собака зарита. БО НІКОМУ і НЕМАЄ БАЖАННЯ це робити. Краще і вигідніше купувати шкільні автобуси.

P.S. Якось їдучи раннім ранком до одного з обласних центрів, бачив таку картину. Київщина. Морозна погода за 15 градусів. Мете. Різкий і пронизливий вітер. 7 год. 30 хв. ранку. На трасі шкільний автобус. Знаю село, з якого їде і куди прямує. Думаю, що відстань між ними не менше 30 км. Раптом автобус зупиняється і з нього вибігають двоє дівчаток 11-12 річного віку. В туалет. Забігають за автобус і, даруйте, присідають в кюветі. Бо навкруг чисте поле. Вітер і мороз... Чи хотіли б ті, хто сьогодні так наполегливо борються за оптимізацію, щоб на місці цих дівчаток були їхні доньки чи онуки? Риторичне питання залишаю без відповіді. Хоч її добре знаю.

Ігор ЛІКАРЧУК

У січні минулого року на Сумщині автобус з 18 дітьми зіткнувся з вантажівкою "Урал". На щастя  тоді ніхто не загинув: