Трохи про контрактну службу у ЗСУ на прикладі рідної бригади. Не тому, що "все хуйово, не підписуйтесь на таке", а тому, що є речі, які потрібно змінювати, особливо коли хтось намагається радісно створити картинку, яка протирічить дійсності. Коли була у відпустці, бачила в себе у будинку оголошення-запрошення на контракт, прочитала, довго сміялась - описане не має нічого спільного з реальністю.

Йдучи у армію коли в твоїй країні війна - йдеш воювати. І коли ти, доброволець, на передовій - немає жодного бажання влаштовувати кіпіш через дрібниці і не дрібниці. Ти на своєму місці, навіть якщо жерти нічого, часу поспати немає, свої п*здять у своїх, бойові втрати списують, вогонь у відповідь інколи забороняють тощо. Ти на краю своєї землі зі зброєю в руках. Все можна пережити, якщо переживеш ще одну зміну.

Але рано чи пізно, надовго чи не дуже, кожний підрозділ відводять з передка. І саме тут починаються дива. З воїна світла ти раптом перетворюєшся на солдата радянської армії, якого всі насправді хочуть тупо заїб*ти. Аспектів тут мільйон, опишу лише деякі з них.

1. У наших контрактах "до кінця особливого періоду", як і у рожевих проспектиках військоматів в ліфтах багатоквартирних будинків, чітко зазначено: субота та неділя це вихідні дні. Певна річ, ніхто не вимагатиме ніяких вихідних на передовій. Але з часом ти опиняєшся у місці постійної дислокації підрозділу (про те як там "живеться" - далі) і, блін, розумієш що хочеш хоча б раз на тиждень видохнути.

Не підриватися на шикування о 7 ранку. Зняти форму хоч на вечір. Якщо живеш недалеко - провести хоч одну ніч вдома. Просто побути людиною. І тут (поки, скажімо, бюрократи зі штабу бригади працювати в суботу і не думають) ти чуєш наступне: вихідних у вас немає і не буде. Бо зараз "особливий період". Б...ь, але в нас контракт саме на цей період, і у контракті цьому все прописано. Це як контракт на квітень, в якому написано, що ти маєш два вихідних - але чуєш, що зараз квітень, і саме тому вихідних не буде. Сиди у таборі (ні, зняти з друзями квартиру поруч і тікати туди хоча б на ніч і до ранкового шикування - не можна, хоча так роблять штабні). Ок.

2. Табір. Вже два місяці, з моменту тимчасового виводу з передової, ми живемо у наметах. В моєму - 20+ чоловік. Ряди розкладушок впритул. Опалення - буржуйка. Туалет - сільського типу, один на кількасот чоловік фактично - бо іншими користуватися вже неможливо. Помитися? Є намет, в якому з двох десятків кранів з холодною водою з бочки працює один - з нього тече тоненька струйка. Був душ польовий типу, у машині - але то там води немає, то відповідальний десь бігав, то ще щось. Вчора, після стрільб і доби у лісі (спали на землі, чергували, їздили на броні, все як треба, на передку так далеко не щодня вимазуєшся, бо вже маєш більш-менш облаштований побут) я мріяла помитися - а хуй. Та машинка взагалі кудись зникла з табору. Будемо сподіватися, що повернеться.

Їжа? Ну, таке. Отруїтися поки не вдавалося. Але їсти теж важко. Плов - це рис зі шматками сала, наприклад. Коли зненацька дають варене яйце чи 100 гр ковбаси - це свято і всі радять одне одному сходити в їдальню (до якої доречі треба ходити зі своїм посудом, хоча котелки нікому не видавали). Якщо їжу привозять на стрільби чи на добові навчання - це теж не сухпаї (чорт, там хоч тушонка була), а цей рис з салом чи вівсянка без нічого. Ну от. Сидиш, значить, в неділю (вихідний?) в наметі посеред поля, немитий, у брудній формі, без зарплати (і про це теж згодом), гризеш потрохи привезені камрадом пєчєньки - йому волонтери у шпиталі в Дніпрі дали, як вертався... І думаєш: якого хуя я взагалі тут роблю?

3. А, точно, навчаюсь! В нас бойове злагодження! Це лекції типу описаної раніше лекції по саперці - "ви воювали, що вам розповідати...". Інколи за день їх вдається зімітувати тричі - бо, наприклад, комбат приїхав - і все має виглядати так, ніби ми чимось зайняті. Це беззмістовні шикування - інколи стоїш тупо по три години, поки генерали-полковники-хз-хто весело теревенять в сторонці про щось своє, взагалі-то нічого не збираючись у цей сонячний день доносити саме до строю (звертаються до якого не інакше, ніж "товариші"). Це зрідка стрільби, на яких мало хто має бажання стріляти - настрілялися, вибачте, ми дійсно вже вміємо. А якщо є можливість для когось стрільнути разок з чогось для себе нового - з СПГ, наприклад - то все перетворюється на цирк. Бо БК тут ще гірше й старіше ніж на передку. Так з двох ящиків (!) виданих снарядів на СПГ в нас вистрелили два чи три снаряда. Так і проходять дні, більшу частину яких ти не робиш Ніхуя, але й відлучитися права не маєш.

4. Зарплата! Тут же ж платять дофіга бабла (я отримувала більше на цивільній роботі, як і більшість з мого кола спілкування тут)! Ну, це якщо платять. Хтось з хлопців вже пару місяців не отримує ані копійки - бо коли-и-ись запізнився з відпустки на пару годин, його через поганий настрій командира одразу записали в СЗЧ і досі не зняли це, хоча він в той самий день приїхав. Бігає в штаб як олень. Комусь пів зп знімають за те, що декого справедливо послав на...

Решта у поточній ситуації - без пари тисяч бойових, бо ми не на передку вже - мала б отримати тисяч по сім, це свята правда. І витратити їх на потрібні для війни речі - від літніх берців (ні, не видавали) до засобів для щоденної чистки зброї, від нової форми (так, зношується дуже швидко, і так, треба мати кілька комплектів, щоб хоч постирати мати змогу) до тупо їжі. Або не витратити і залишитися без цього - тут чоловіки здебільшого служать, їм ще й свої родини треба утримувати, як не дивно... Але, грустьпічаль, раніше нам зп давали з 15 до 20 - а зараз 24 і грошей досі ані копійки. Вчора Лапша йде такий: "... Замовити пельменей одразу три порції, полити сметаною, і..." - і всі дивляться на нього, як на ворога народу :))) Курити нічого, що найстрашніше (та звісно ж можете докинути на сигарети на всіх, мені вже навіть не соромно - 5168757224613432, Володимир Сізов, тобто той таки Лапша з мого взводу). Вологих серветок немає. І так далі.

Коротше, не робота, а мрія.

І добре, коли це передок. По перше, там рятують волонтери. По друге, як я вже писала, там ти розумієш НАВІЩО ти безперервно сидиш у дупі. Тут - ні, шановні "товариші".