Оскільки рейдерство, рекет, втрата бізнесів при зміні влади, втрата коштів їх власниками у знищених НБУ банках, розгром так званих МАФів, і навіть оподаткування пенсій - факти життя власників, то з позиції здорового глузду можна говорити про кризу власності і власника. Власності і приватної, і державної.

Власність - це своєрідний геном економіки. В нашій країні він уражений смертельним вірусом аморальності, а через нього вся економіка.

Для західної економічної науки і практики є аксіомою те, що без етики не може бути економіки. А ми побудували соціально-економічні відносини на пороках і 25 років доводимо (кому: собі, світу?) те, що давно відомо - нежиттєздатність такої економіки. Вона вмираючи, може проіснувати якийсь час на зовнішніх кредитах, або на примусі, насиллі.

Такий геном і така економіка лікуванню не підлягають. Вони не життєздатні, тому їх потрібно творити заново. На інших, протилежних засадах. Моральних. Адже корінь нашої біди з власністю - в аморальності.

У нас приватизація йшла поза контекстом суспільного блага.

З початку 90-х років минулого століття розширювався і інтенсифікувався суспільний дискурс зла, лиха, а не блага. Суттєвим елементом цього дискурсу з 1999 року став «вибір меншого зла» в політиці (що за вибір між Кучмою і Симоненко?), який приніс в подальшому на вищу посаду держави кримінального злочинця з відповідним кадровим шлейфом. В останні три роки наростала інтенсивність дискурсу спільного лиха: війна, смерті кращих, втрата території країни, радикальне обкрадання народу вже «проевропейською» владою. Влада і ЗМІ весь час стратегічно підтримують цей дискурс.

Дискурс же спільного блага на маргінесі. В спільне благо сьогоднішня Україна не вірить. Він бережеться в серцях окремих ідеалістів і існує в невеликих маргінальних групах: волонтерах, військових підрозділах, що воюють (!) за спільне благо України. Чому так? Чому суспільство не говорить про спільне добро? Тому що цей дискурс, участь у ньому вимагає єдності слова і діла, вимагає зміни на краще самого учасника. Легко брати участь у обговоренні зла: офшорів, фактів корупції у владі, продажності генералів, ворожої політики прем'єрів і голови НБУ, мізерних пенсій і високих тарифів. Від Шустера до ера-радіо: говори, засуджуй, ти «менше зло», порівняно з корупціонерами і депутатами, тобі дозволено... Ким? Так каналізується нервова енергія людей на її сміттєзвалище, а самі вони йдуть дорогою до пекла, замість того щоб витрачати цю енергію на зміну самого себе на краще.

Наслідок - спільне лихо у всіх українців: підприємця, пенсіонера, науковця і того ж олігарха. У нас у всіх немає держави, яка б не допустила різкого погіршення нашого матеріального життя і позбавлення майбутнього всім з цього списку.

Сприяти творенню дискурсу спільного блага одна з функцій держави. В Україні навпаки - шалений дискурс зла, разом з культом крайнього егоїзму, за підтримкм владоможців майже зруйнував державні органи.

Геном приватної власності з початком приватизації був вражений цим вірусом руйнації, чого не було б, якби тема спільного добра була в центрі уваги суспільства, якби приватизація відбувалася в контексті спільного блага. Тому, на мій погляд, запуск цього дискурсу є необхідною умовою подолання кризи власності і розвертання економіки від вмирання до життєдайної діяльності.

Звідси висновок для кожного: утвердження в моєму особистому житті моралі, як домінанти, є необхідною умовою подолання всеохоплюючої української кризи. Це справа кожного живого українця.