Усім, хто напружено працює головою, знайома втома від процесу прийняття рішень. Наприкінці довгого дня нам складно знайти в собі сили, щоб усі вони були адекватні. Тоді найкращим видається відкласти цю роботу до ранку або передоручити колезі.

Останніми тижнями втому від рішень нас змушує відчувати шквал поганих новин. На порядку денному Brexit, теракт у Франції, невдалий заколот у Туреччині й насильство з расовим підґрунтям у США. На горизонті проблеми в банківському секторі Італії та ризик конфронтації в Південно-Китайському морі. Не забуваймо і про міграційну кризу, котра ніяк не вщухає, і про перспективу обрання Дональда Трампа президентом.

Передоручати такі справи нікому, і завтра вранці картина аж ніяк не проясниться.

Я не стверджую, що за всіма кризами (або за якоюсь із них) стоїть Володимир Путін. Проте ситуація грає на руку Росії. Тому найвагоміший аргумент проти скандального й деструктивного підходу, який яскраво ілюструє правління кремлівського лідера: нормальність – це добре. Західні цінності – верховенство права, демократія і капіталізм – є найкращим поєднанням політичних та економічних практик за всю історію людства. Тому нам не потрібна "суверенна демократія", адже наша наявна система працює нормально. Зайва для нас і "нова європейська архітектура безпеки" (під такою кодовою назвою Москва лобіює посилення власних прав на втручання у справи сусідів), адже наявна, ґрунтована на Паризькій хартії та ОБСЄ, працює цілком адекватно.

Це може звучати самовдоволено, але про пиху тут не йдеться. Ми бачимо проблеми в нашій системі. Але головний момент – це те, як ми даємо собі раду, коли виникають негаразди. Суть західної моделі полягає в мирному і справедливому врегулюванні суперечок: способом виборів, судових розглядів або переговорів. Нам не потрібні "вертикалі влади" чи напівмістичні розповіді про право первородства й долі націй.

Нині підвалини цієї нашої системи під загрозою. Ми не маємо відповіді на виклики, спричинені масовою міграцією. Не знаємо, що робити з тероризмом. У нас жодної гадки, як бути з політиками на зразок турецького діяча Реджепа Таїпа Ердогана, який використовує демократичний мандат для придушення опозиції. Наші економіки дедалі гірше справляються з розподілом плодів добробуту.

Звісно, це не означає, що відповідь, якої ми шукаємо, – путінізм. Дуже дивує, що американці висловлюють обурення нечистою на руку елітою, віддаючи при цьому голоси за хитрющого власника найбільшої будівельної компанії. Обрати путінський підхід до політики, економіки або національно-етнічних відносин (культ особи, сформований у нафтодержаві) через те, що не працює своя система, було б помилкою.

Утім, вир останніх подій відкриває перед Путіним великі можливості. Зіткнувшись зі стількома іншими кризами, ми можемо втратити бажання розбиратися з тими, що видаються незначними. Що станеться, коли, скажімо, цього літа Білорусь (за підтримки росіян) почне конфліктувати з Латвією або Литвою через якесь надумане прикордонне питання? НАТО постане перед екзистенційним викликом. Та чи сприйматимуть це так серйозно усі країни-члени Альянсу?

А навіть якщо наші політики усвідомлюватимуть усю серйозність проблем, чи погоджуватиметься з ними народ? Сьогодні еліти стрімко втрачають довіру громадськості (гадаю, все почалося ще з фінансової кризи 2008 року). Мало того, що політики бачаться зацикленими на собі й далекими від реальних проблем, вони ще й справляють враження відверто некомпетентних. Не можуть подбати про нашу безпеку й дати раду економіці. Чого ж тоді їм вірити, коли вони заявляють про екзистенційну загрозу?

Коротше кажучи, і народ, і політики Заходу зовсім виснажені. А справжня буря ще й не почалася. До цього слід бути готовими!

Тим часом Путін намагається довести західним політикам, що вони нічим не кращі за нього. Про це у одній із останніх статей на Financial Times пише британський журналіст Пітер Померанцев. За словами автора, Кремль застосовує два тропи, життєво важливі для президентської влади. Перший звучить так: у росіян немає альтернативи Путіну. Може, в Росії все й прогнило, але на Заході не краще. Другий – змови проти Росії, адже ними можна пояснити будь-який провал Москви. Окрім того, у світі змов усі методи Путіна стають легітимними.

Едвард ЛУКАС, "Тиждень"