Ох, які в нас глобальні проблеми в глобалізованому світі. Ось знову "інородці", які чомусь не хочуть жити у своїй розчудовій Московії, нагадали про себе.Тапк їм заважають оті 25% українських пісень на радіо, що хоч назад на історичну і "гарячо любімую Родіну" виїжджай.

Але чомусь не хочеться. Тому давай зробимо й тут умовний "Якутск", де лайно виливають з вікон. Уже й з Москви чергова методичка прийшла, що робити, треба пісні рахувати не за часом їх звечання, а за кількістю.

Тому пісні, за Шевченком "про Парашу, радость нашу і про Машу" треба крутити до кінця, а українські пісні, лише один куплет. "Та етім хахлам" з іхніми сотнями тисяч найкращих у світі пісень і в найбільшій кількості (до речі більше, ніж в усіх європейських народів разом узятих) і цього вистачить.

А ось на наступний рік, як повідав нам пан Кириленко, буде аж 30%. Це ж треба поступово робити, кажуть нам. От ... Не буду матюкатися, я ж "проффесор". От ідіоти. Як в тому анекдоті про будинок божевільних: як будете себе гарно поводити, то в наступному році в плавальний басейн вам і воду запустять. А поки що стрибайте з вежі так. Якийсь театр абсурду. Українці у своїй хаті, на своїй землі вимолили в "інородців", яким ми дозволяємо нами управляють аж 25% свого, українськогого, рідного. Який пасаж!

Але не все так погано, як ви думаєте. Є в нас і "перемоги". Сьогодні "с чуйством глубокого удовлєтворєнія" повідомили, що на третій рік війни з мерянсько-мещорськими московитами ві Львові скасували оренду якому Руському культурному центру, який проводив антиукраїнську діяльність. Ви тільки вдумайтеся. На третьому році і у Львові. Не заборонили, не спалили, а лише не продовжили оренду.

Тепер вони будуть позиватися до суду. А ми ще хочемо жити добре, коли скрізь панує такий масовий дебілізм і апатія.

Уже не знаю якому їжаку з хробаком у зубах не зрозуміло, що тільки прихід до влади крайніх, найзатятіших українських націоналістів може врятувати Україну і націю. Інакше все буде і далі за нашим Генієм, Вчителем і Пророком Тарасом Шевченком: а панство буде колихать, храми, палати будувать, любить царя свого пяного і більше бачиться нічого.

Цитую по памяті, так що вибачайте. Але сутність передана дуже чітко. Саме про нас, нинішніх сказано. Врешті-решт, за Шевченком, окрадену Україну нарешті розбудять від її нинішнього летаргічного сну.