Всіх, хто вважав, що російська економіка в 2017 році впаде, тим самим зв'язавши руки Путіну, можу запевнити - це не так. Ситуація погана, але не катастрофічна.

У світі панує якесь замішання щодо стану російської економіки. Всі одностайні в тому, що ситуація не райдужна. Але наскільки вона погана? Коротка відповідь: у 2014-2015 роках економіка РФ зіткнулася з серйозними викликами, але в 2016‑му стабілізувалася, а в 2017‑му повинна почати відновлюватися - очікується зростання до 1,5%.

До цього відносний спад російська економіка переживала після 2010 року, досягнувши дна у 2015‑му. Тоді, як стверджує нещодавно переглянута статистика, ВВП країни скоротився на 3%, у 2016‑му - всього на 0,2%.

Хоча цифри негативні, катастрофічними їх назвати не можна. Статистичний перегляд міг трохи підправити картину, але не відчутно. Цей результат непоганий, якщо враховувати, що Росія пережила два серйозні зовнішні удари: падіння цін на нафту вдвічі в червні 2014‑го і запровадження західних фінансових санкцій проти РФ у відповідь на її агресію в Україні. До того ж починаючи з 2003 року в країні не проводилися серйозні структурні реформи.

Читайте також: Кабмін ввів режим надзвичайного стану на ринку електроенергії

Як російським чиновникам вдалося досягти успіху в справі стабілізації падаючої економіки? Для початку Володимир Путін залишив економіку в руках так званих системних лібералів, видатних фахівців з ринкових відносин, вихідців зі школи колишнього прем'єр-міністра і головного реформатора Єгора Гайдара. Державним корпораціям і путінським дружкам дозволяють запускати руки в державну кишеню, але не дестабілізувати економіку. Фінансовий обвал серпня 1998 року, схоже, дав Путіну добрий урок щодо важливості макроекономічної стабільності.
За все доводиться чимось платити, і цього разу росіяни платять падінням рівня життя

У кожній своїй публічній промові президент РФ вихваляє економічну стабільність, підкреслюючи розмір міжнародних золотовалютних резервів, профіцит рахунку поточних операцій, незначний бюджетний дефіцит, мінімальний державний борг, невеликий рівень безробіття та інфляцію, що стрімко падає. Це показники, які насправді мають значення для президента РФ.

Ключова його мета - міжнародні золотовалютні резерви. Щотижня Центробанк Росії з дивовижною відкритістю і прозорістю публікує дані про їхній стан. На початку 2014 року золотовалютні резерви становили $510 млрд. У квітні 2015 року їхній об'єм значно скоротився - до $350 млрд, але потім падіння припинилося. У січні 2017‑го резерви становили $390 млрд, а до цього ледь не доходили до позначки в $400 млрд.

Золотовалютні резерви РФ не виснажуються. Причина - перехід Росії в грудні 2014 року до плаваючого валютного курсу. Спочатку курс національної валюти стрімко обвалився до 80 руб. за долар. Росіяни запанікували і кинулися скуповувати все, що могли. У результаті навесні 2015‑го до 16% зросла інфляція. Але тепер курс національної валюти зміцнився до рівня 60 руб. за долар і залишається відносно стабільним: він коливається в кореляції з цінами на нафту. В результаті профіцит рахунку поточних операцій в РФ залишається стабільним. Російський експорт з 2013 по 2016 рік зменшився майже наполовину, але приблизно так само скоротився імпорт - через новий обмінний курс.

Читайте також: Десять халеп, які не дають вам розбагатіти

Те ж саме можна сказати і щодо бюджету. Доходи у доларовому вираженні скоротилися, але в рублях - залишаються стабільними. Мета уряду - не дозволити бюджетному дефіциту перевищити позначку в 3% від ВВП, і у нього для цього є всі можливості. Російський державний борг дуже малий - 13% від ВВП. Рівень безробіття утримується в межах 5-6%, а жорстка монетарна політика знизила інфляцію до 5,4% наприкінці 2016 року.

Але за все це доводиться розплачуватися, і цього разу платять росіяни - падінням рівня життя. Найкращим чином, ймовірно, це відображають роздрібні продажі, які в 2015‑му скоротилися на 10%, а в 2016-му - ще на 5%. Дивно, але це абсолютно не викликало будь‑якого суспільного невдоволення. Його прояви були дуже обмеженими і лише в межах окремих соціальних груп - вчителів, медичного персоналу і далекобійників.

У цьому випадку спрацював улюблений прийом Кремля - маленькі переможні війни. За допомогою анексії Криму Москва не тільки привела своїх громадян в стан націоналістичної ейфорії, але також зробила в їхніх очах Україну ворогом і може не побоюватися поширення демократії на Росію після української революції гідності.