Розмови про відновлення існуючої в радянські часи пені за прострочені житлово-комунальні платежі ведуться давно. Навіть дуже давно.

Ледь не з 1996 року, коли її було скасовано у зв'язку з початком «радикальних ринкових реформ» Кучми, які вилилися головним чином у багатомісячні (а то й багаторічні) затримки з виплатою зарплат і пенсій.

Становила та пеня 0,01% несплаченої суми за місяць й одержували її державні структури, які постачали житлово-комунальні послуги населенню. Була вона інструментом підвищення платіжної дисципліни й нараховувалася працівниками ощадкас, де сплачувалася «комуналка».

З якістю послуг плата та пеня були майже не пов'язані - хіба що комусь вдавалося через райком або міськком партії домогтися ліквідації «окремих недоліків» чи скасування пені в разі, якщо пошта десь губила платіжку і не доставляла споживачеві. Проте домогтися такого було складно, хоч би ти сто раз мав рацію.

Читайте також: Померзнути, але зекономити: як українська влада наживається на звичайних споживачах газу

Сьогодні ситуація інша. Принципово інша - практично в усьому. Тому насправді «відновлення пені» стане - у разі ухвалення такого рішення Верховною Радою - її запровадженням, бо йтиметься про державний інструмент, який обслуговуватиме приватні, головним чином олігархічні, структури. Інакше кажучи, якщо в минулому держава за допомогою пені обстоювала інтереси своїх же структур, то тепер вона протистоятиме громадянам, виступаючи на боці великого капіталу. Який, здається, робить усе, щоб ускладнити життя пересічним українцям.

Я не аналізуватиму причин того рейваху, який виник в останні роки з нарахуванням оплати комунальних послуг у столиці, й не лише в ній. Це окрема тема, тим більше, що тут довелося б обмежитися більш чи менш вірогідними гіпотезами. Погляньмо на ситуацію під ракурсом фактів, з якими стикається отой самий пересічний українець.

Скільки платіжок одержували городяни щомісяця на початку 1990-х? Дві: на електрику й на всі житлово-комунальні послуги, разом узяті. В разі, якщо набігала пеня, то її легко обраховувала оператор ощадкаси. Проте треба було відстояти чергу, часом чималу (втім, до черг радянська людина звикла...). На початку 2000-х платити стало легше в усіх сенсах: припинилися невиплати пенсій і зарплат, зросли доходи «середніх українців».

Квитанції стало можна приносити не лише до ощадкас, а й у поштові відділення та до офісів низки приватних банків. Щоправда, додалася квитанція за телефон і радіоточку, але це була дрібниця. При цьому із сотні городян десь так двоє-троє хронічно не платили за комунальні послуги, проте за тодішнього рівня тарифів те, що їхні борги у замаскованому вигляді розкидалися на інших, не надто відчувалося.

А потім - що стосується киян - «космічний мер» Черновецький почав ігри з тарифами, перманентно нарощуючи далеко не завжди економічно обґрунтований тиск на масового споживача житлово-комунальних послуг (це підхопили й мери багатьох інших міст). Естафету прийняв режим Януковича, за якого зросло число платіжок і суми в них. А нинішні «реформатори» швидко перевершили всіх своїх попередників...

Теоретично приватизація міського житлово-комунального господарства - від енергетичних компаній до служб ремонту сантехніки - повинна зробити це господарство більш ефективним і надати додаткові вигоди масовому споживачу. Насправді ж - крім карколомного зростання тарифів, причини й обґрунтованість чого є окремою темою, - масовий споживач став об'єктом справжнього «організаційного терору» з боку великого капіталу за фактичної підтримки муніципальних і державних структур.

Число платіжок різко зросло (ми отримуємо аж сім відповідних «папірців»), цифри в них нерідко ставляться «від ліхтаря» (практично щомісяця з'являються повідомлення про перерахунки надісланих «Київенерго» десятків тисяч платіжних документів), «Укрпошта» відмовилася приймати комунальні платежі, кількість банків, на те уповноважених, помітно зменшилася.

А на додачу платіжки надходять до клієнтів по одній, упродовж двох десятків днів - так, ми отримали документи на холодну воду аж 23 лютого. Наслідок: кількагодинні черги у відділеннях Ощадбанку й уповноважених приватних банків, а разом із тим - просто-таки люта ненависть усіх, хто змушений ці черги вистоювати, до мерії й уряду, до власників структур життєзабезпечення городян й операторів банків (хоча в чому винні останні? тільки в тому, що потрапили під гарячу руку...).

За цих умов запровадження пені могло спровокувати потужний «соціальний вибух» із непрогнозованими наслідками і для влади, і для країни в цілому. Бо ж коли ти не сплачуєш вчасно за житлово-комунальні послуги не тому, що не хочеш, а тому, що не можеш із чиєїсь вини - це більш, ніж підлота. Отож Комітет Верховної Ради з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства, який переніс дату запровадження пені за прострочену оплату житлово-комунальних послуг в ухваленому вже в першому читанні законопроекті № 1581-д «Про житлово-комунальні послуги» з 1 січня 2018 року на 1 січня 2019 року, вчинив правильно. Проте саме по собі перенесення дати не вирішує проблем - воно просто дає час для їхнього розв'язання, який має бути використаний найбільш ефективно.

Читайте також: Как быть оптимистом в Украине

Так, чимало споживачів уже оплачують житлово-комунальні послуги через Інтернет, - але у найближчі роки і в столиці, й у провінції залишиться значна кількість тих, хто платитиме традиційно, готівкою. А тому слід якнайшвидше створити всі умови для зручності такої оплати. По-перше, «Укрпошта» має негайно відновити цю послугу, і без надмірних зборів (держава має дбати про громадян!).

По-друге, число платіжок має бути скорочене (як їх інтегрувати - це розв'язувана проблема), а самі вони - надходити в першій декаді кожного місяця. По-третє, за надсилання споживачам платіжних документів, які постфактум вимагають перерахунку, повинна бути встановлена фінансова відповідальність, і не символічна. Нарешті, допоки житлово-комунальна сфера залишатиметься під контролем олігархів, а викачані ними з населення кошти виводитимуться в офшори? Чи не час - тим більше за умов війни, хоч і «гібридної», - подумати про повернення в муніципальну (передусім) та державну власність «прихватизованих» за безцінь структур житлово-комунальної сфери не лише у столиці, а й по всій країні?

А вже після того можна буде запроваджувати пеню...