Їж, що дають, - це безсмертний принцип радянського «общепіта».

У нашій школі уже 25 років ми ніяк не можемо перейти від совдеповської «столовки» із «їжте що дають», до свободи вибору страв.

«Ми є те, що ми їмо», - казав Гіппократ, тому Система зацікавлена, щоб наші діти продовжували їсти лайнову їжу.

Читайте також: В Україні затверджено проект реформи освіти

З травматичних спогадів мого шкільного дитинства можу пригадати, наприклад, тортури молоком. На великій перерві всі йшли «на молоко». Пити його було обов'язком кожного. Звісно, нікого з учителів не хвилювало: любиш ти молоко чи не любиш, є в тебе алергія на лактозу чи немає. Мій організм його хоч і з огидою, але ще якось приймав, а от деякі однокласники повертали це молоко в природу відразу ж за рогом шкільної їдальні...

Коли я прийшов працювати директором у колишню Кіровоградську школу №5(на базі якої створили гімназію), довелось робити міні-революцію в харчуванні.

Там, станом на 1992-й рік, чай пили із баночок з-під майонезу(не було навіть звичайних стаканів!).

Найбільшою "революційною подією" був перехід на одноразові пакетики чаю. Ну ніяк не могли второпати мої колеги, що це теж була підкреслена повага до індивідуальності: хтось любить зелений чай, хтось чорний, хтось солодкий, а хтось без цукру...

Маю колекцію фотографій «Шкільні обіди в різних країнах світу». Періодично проводжу експеримент. Показую ці фото і прошу наших дітей обрати собі обід. Ще ЖОДНОГО разу наші діти не обрали НАШ обід.

Це вирок нашій системі шкільного харчування.

Надашотодєлать...

На підвердження своїх слів цитую вчарашній пост Oleksandr Miroshnychenko в групі «БАТЬКИ SOS»:

А для чого власне потрібна шкільна їдальня? Вже бачу усмішку на обличчях тих хто це читає. Як це для чого? Щоб дитина була ситою. І тільки ідіот може задавати подібні питання! Ситою кажете? Добре. Візьміть чоловік двадцять своїх знайомих. Дорослих. Приготуйте обід.

Безальтернативний. В сенсі, що суп лише одного виду, салат теж безальтернативний, друге - без варіантів. Приготували? А тепер нагодуйте двадцять своїх знайомих. А після цього і розпитайте чи вони ситі. І тут раптом з'ясується, що не дуже вони і наїлись. З простої причини.

У кожного свої смаки. Хтось любить капусту, а хтось буряк, хтось обожнює м'ясо, а хтось м'яса не їсть, хтось є фанатом борщу, а хтось взагалі супи ненавидить. І що з того, що ваш обід був приготовлений з свіжих та якісних продуктів? Це нічого не вирішило бо у кожного свої смаки. В результаті «середньо-статистичне меню» залишило голодними більшість.

Повернемось до школи. А чому ви думаєте, що діти не мають своїх індивідуальних смаків? Звичайно можемо йти шляхом гасла: «В Африці люди взагалі голодують, а ви тут харчами перебираєте!».

В цій логіці - дійсно розмова про смаки безглузда. Проте вона має сенс якщо ми подивимось на шкільну їдальню не як на місце споживання дітьми фіксованої кількості калорій та вітамінів, а як на місце задоволення їжею. Я зараз не про всілякі чіпси-фанти. Саме про добре приготовлену їжу. Якщо дитина ненавидить кашу - не буде вона її їсти навіть у виконанні супердорогого мастер-шефа. І навіть бог кулінарії не здатен приготувати такий обід, який би прийшовся до смаку всім школярам. «А що ж робити?»,- запитаєте ви. Все просто.

Давайте, перш за все, зрозуміємо що шкільні їдальні це приміщення, яке обслуговується численними комунальними підприємствами. Це досить прибутковий бізнес враховуючи пільгові ціни на продукти та відсутність орендної плати. Десь ці підприємства працюють гарно - десь погано. Але не в тому річ. Вони всі працюють за радянськими кліше. Однотипне меню для всіх! Крапка!

Технологічно це дуже нескладно. Будь-який менеджер фаст-фуду чи кафе пояснить як при мінімальних зусиллях організувати меню з трьома-чотирма видами першого, другого та десертів. Це не потребує великих витрат. Але це гарантує, що дитина дійсно буде ситою хоча б тому, що зможе вибрати що саме їй до смаку.

І тут ми повертаємось до початку нашої розмови. У нас в школах модель такої собі радянсько-армійсько-тюремної їдальні. Всім все однакове і плювати що там тобі до смаку! Не живуть так в цивілізованому світі. І це не питання фінансів, а питання точки зору. Шкільна їдальня - місце споживання корисних речовин чи місце задоволення?

Читайте також: Ефективні методи підйому дітей до школи - поради батьків та лікарів

Звичайно простіше сказати, що все це «панські витрибенькі» і залишити все як є. А як є? Є діти, які не люблять шкільні їдальні бо це просто несмачно. Для них персонально несмачно. Бо хтось ненавидить рибу, а хтось не може без макаронів. А шкільній їдальні на це байдуже. Нагадаю. Ми не про благодійні організації говоримо. Про серйозний бізнес. Так може варто примусити цей бізнес нарешті подивитись який рік на вулиці? Може варто примусити цей бізнес заробляти на створенні смачних альтернатив, а не на безальтернативностІ? Може варто бодай почати думати про це?...