Я вперше побував у Полтаві.  

Оминаючи зараз літературний зміст, певні враження таки увиразнили моє розуміння наших внутрішніх українських контрастів. Тут у 1903 році на відкритті пам'ятника Котляревському духовно народилася нація.

Читайте також: Не потрібно тотальної українізації - потрібна гордість і любов до свого

Тут ще так багато малоросійського, що навіть у всій могуті красується пам'ятник ...перемозі російських військ над шведами під Полтавою і дивиться у російський бік орел. Але у цьому ж місті врешті постав пам'ятник Мазепі. Дві протилежності у граніті...

Тут надто багато на вулицях російськоподібної мови. Але сільські полтавські діалекти, разом із черкаськими, стали фундаментом вишуканої української.

Тут багато байдужих. Я шкірою відчував, навіть на вулицях, обриси агресивного малоросійського філістера, його деструктивної мармизи із прихованою «ухмылочкой». Тут уже чимало щирих прагматиків і водночас донкіхотів українства.

Тут часто печальні, а то і злісні, лиця немолодих людей. Але.. відчуваю, скільки болю, смутку і невихлюпнутого добра поховано під парадом тих депресивних облич - і мене затоплює хвиля жалю...

Я би ще, завжди шукаючи української правди, хотів побувати у полтавських селах і маленьких райцентрах. Але вже вірю, що там живе могутній енергетичний згусток, який додає сил всій Україні.

Читайте також: Чому я повернувся в Україну

Там б′ється незнищенне серце.