Учора, 4 липня, на конференції Парламентської асамблеї НАТО я виступав на тему "Чому реформи в Україні такі повільні?". Ось що я сказав.

Звичайно, є об'єктивні причини: відсутність політичної волі (Фукуяма вчив нас замість цього казати "ми не спромоглися створити сильну коаліцію на підтримку"), процедурна складність змін, бюрократичний спротив та корупційні інтереси, а також війна.

Але є дві глибинні причини:

1. Відсутність спроможності (lack of capacity).

Читайте також: Україна й реформи: як уникнути минулого за кожним поворотом

1.1. Парламент неспроможний: одні депутати не мають достатнього інтелекту зрозуміти суть проблем, інші готові принести темп реформ у жертву заради пошуку ідеального (неіснуючого) рішення, треті тупо не ходять на роботу. Коаліція існує лише на папері.

1.2. Уряд так само неспроможний. Більшість реформаторів уже вийшла. Їх було мало, див. статтю "Атака важкої бригади". Низька проектна культура, мала спроможність втілення (lack of execution) через малу кількість робочих рук і мізків. Старі люди, старі структури, старі процеси.

2. Відсутність попиту (lack of demand).

Більшість не хоче жодних реформ, а хоче стабільності та вищої зарплати. Немає довіри через невиконані обіцянки. Слабка комунікація, ще й немає достатньо незалежних медіа для цього. Мало швидких перемог, що створюють основу довіри. Не залучені союзники – громадянське суспільство, середній клас.

Читайте також: Чотири пріоритети для України: що слід реформувати найближчим часом

Що робити:

а) розвивати інституційну спроможність (ось для чого реформа державного управління);

б) розвивати попит на реформи через громадянську освіту;

в) створювати команди ("важка бригада").