Повість конституційних літ.

У рік 1097-й від Різдва Христового князі ще не знали, що таке президентські та парламентські вибори в один рік, але вже мали свій конституційний головняк – правила наслідування в Києві та довкола в Русі. І домовилися вони про реформу – встановили єдині для всіх правила наслідування. Усі вони були дуже розумні, хитрі й хотіли як краще. Але правил не дотримувалися. І завзято вовтузили один одного.

І тому з 1132-го до 1169 року в Києві конвеєром правили 18 князів. Це в середньому по два роки на князя.

У результаті прийшли чергові невдоволені і сплюндрували Київ. По суті в інтересах князя Андрія Боголюбського. Той остаточно плюнув на весь цей Київ і пішов розбудовувати своє Володимиро-Суздальське князівство, з якого потім виросла Москва як альтернативний усьому цьому центр.

У XVII-XVIII століттях багато спадкоємців славетних традицій Київської Русі aka козацька шляхта мали свої версії конституційної реформи. І були вони дуже розумні, хитрі й хотіли як краще. І тому завзято вовтузили один одного. І жодні правила не могли приборкати їхніх амбіцій. А от амбіції таки приборкали їхній інстинкт національного самозбереження.

І тому з 1657-го до 1764 року гетьманська булава перекочовувала з рук у руки 25 разів. Це в середньому 4,2 роки на людину (але за фактом більшість тримала її в руках менше).

Читайте також: Зараз усе просто – є наші і є чужі. Складно було майже сто років тому

У результаті прийшов Великий князь Московський, за ним цариця петербурзька і встановили свій єдиний та неподільний конституційний лад.

І встановили так, що чергова спроба українським реформаторам випала аж на початку ХХ століття. Цього разу вони були особливо розумні, хитрі й знову хотіли як краще. І вкотре виявилася тяглість українського конституціоналізму. Борці за конституційну реформу до нестями почали вовтузити одне одного і встановлювати свої найкращі правила в Україні-Русі.

І тому з 1917-го до 1920 року в Києві конвеєром правили чотири людини. Це в середньому по року на людину.

У результаті прийшов Червоний князь Московський і встановив єдиний кривавий конституціоналізм.

І настав рік 1991-й. І зайшли славетні нащадки вікінгів (закреслено), слов’ян (закреслено), стародавніх українців (виділено жирним) на чергове коло історії. Тому що були вони дуже розумні, хитрі й хотіли як краще. І вже трохи більше чверті століття шукають ідеальний конституційний лад соборної України (яка тимчасово стала трохи несоборною).

Урок історії такий: ті, хто не може навчитися жити і працювати на благо країни за наявними правилами, не навчаться жити й за новими правилами. А от відчинити двері черговому Московському князеві точно можуть.

Читайте також: Політика по-українськи: грати не за правилами, а зі правилами

Треба класти край цим безперервним війнам одного з одним, де свої завжди янголи, а чужі – демони, цим безперервним війнам хитрих проти розумних під прикриттям світлої мети встановлення ще справедливіших конституційних правил (і не лише їх). Єдина війна, яку можемо собі дозволити, – це війна із зовнішнім агресором.

Час навчитися жити за наявними спільними правилами й нести відповідальність за їх порушення, а не підміняти відповідальність новими правилами. Час ставати сильнішими.

Це стосується й еліти, й нашого Богом благословенного народу, який породив і владу, і опозицію, і олігархів, і громадянське суспільство, і експертів для телебачення, і навіть блогерів для Facebook.

Треба ж хоч раз у тисячоліття спробувати. Цілком можемо бути успішними. І розірвати це коло. Бо ідея повторювати вкотре помилки пращурів мене особисто не збуджує.

А якщо й не вдасться, то щойнайменше за цю спробу нас точно згадають в книжках з історії. Незлим тихим словом.