Конфлікт програють не в ході бойових дій, а коли зламано волю до спротиву. Чотири роки українське суспільство веде війну за незалежність від колишньої метрополії, а ще більше – за майбутнє, що формується та належить виключно нам. Путінська Росія помилилася у своїй вірі в «один народ» та виявилася нездатною за допомогою зброї зруйнувати країну, якої «ніколи не існувало». Тож ставка на інші інструменти агресії збільшилася, понад усе на підривні, дезінформаційні кампанії та операції впливу. Саме цим можна пояснити консолідацію в нашому медіа-просторі проросійських медіа, які транслюють ідеї представників «п’ятої колони» та «незалежних» і псевдоекспертів. Фінансуються різноманітні проекти та центри, на кшталт «нової України» (мозковий центр колишнього глави адміністрації Януковича Сергія Льовочкіна), що пропагують двопалатні парламенти, приховану федералізацію, нейтралітет та інші приємні для їхніх кремлівських патронів ідеї. Допомагають на цьому поприщі й «путінферштеєри», тобто ті західні політики й експерти, що «розуміють» Путіна та пропонують всілякі оборудки з ним, щоб повернутися до «справ як завжди».

26 лютого в Києві було презентовано спонсороване німецьким фондом Фрідріха Еберта дослідження «Форсайт Україна. Чотири сценарії розвитку України». Цей фонд фактично є аналітичним центром Соціал-демократичної партії Німеччини, традиційно прихильної до Росії (ще з радянських часів). Тому не був сюрпризом і ухил експертів з РФ, Німеччини, Австрії, США та Словаччини, що долучилися до «формування» майбутнього України. Від нашої країни в цій кампанії брали участь колишній перший заступник міністра закордонних справ, заступник голови Секретаріату Президента України Олександр Чалий (відомий пропагандист ідеї нейтралітету) та експерт Інституту глобальних трансформацій Олексій Семеній (головою наглядової ради якого є Сергій Тарута).

Однією з цілей прогнозу є подолання «кризи міжнародного діалогу з Росією», спричиненої «українським питанням», як сором’язливо названо збройну агресію РФ проти України, окупацію частини Донбасу та анексію Криму. Автори вбачають за потрібне відновити контакти між європейцями, українцями й росіянами та зосередити діалог на «темі, що дозволить усім сторонам відійти від існуючих суперечок та сфокусуватися на спільних інтересах». Хоча форсайт і враховував понад 75 ключових міжнародних та внутрішніх чинників, що можуть вплинути на майбутнє України, за вирішальні було взято «найбільш важливі та найменш прогнозовані змінні – силу України як держави (державна спроможність) та єдність і згуртованість її суспільства». У результаті наше «майбутнє» уклалося в чотири сценарії: «Протистояння внутрішніх і зовнішніх гравців», «Активний розвиток», «Успіх та зростання України» та «Управління технократів».

Ключовими негативними чинниками, що заважають «нормалізувати» ситуацію, визначено антиросійські підходи, добровольчі батальйони, праві сили, олігархію, корупцію, кримських татар та Українську православну церкву Київського патріархату. Так, за одним зі сценаріїв відбувається переворот, унаслідок якого в уряді домінуватимуть «антиросійські угрупування», що «зробить повернення до збалансованого підходу до Росії практично неможливим». Але, «що ще гірше, Армія визволення Криму, що складається з кримських татар, ветеранів добровольчих батальйонів та членів праворадикальних партій, регулярно здійснює диверсійні акції вздовж лінії зіткнення». УПЦ (КП) «підтримувала багато подібних (добровольчих) батальйонів, таким чином відчужуючи проросійських виборців у регіонах, які контролював центральний уряд». Україна та деякі інші європейські держави залишатимуться територіями, «на яких ведеться гібридна війна низької інтенсивності між США та Росією».

Однак, на думку авторів дослідження, усього цього «жахіття» можна уникнути, якщо не допустити приходу правих сил до влади, розпочати відновлення «нормальних» взаємин з Росією, відмовитися від курсу на вступ до ЄС і НАТО, запровадити нейтральний статус, реінтегрувати Донбас на правах автономії або хоча б розпочати трьохсторонній діалог із вирішення проблем (Україна – «республіки» – РФ), «за замовчуванням» відмовитися від повернення Криму, поглибити децентралізацію, передати частину президентських повноважень парламенту, запровадити його двопалатну структуру, що фактично означає встановлення федерального устрою, тощо.

Фактично під виглядом «позитивного» майбутнього нам пропонують небезпечні підходи та ідеї, які або вже довели свою помилковість, або не можуть бути реалізованими. Для авторів документа повернення до «нормальних» взаємин з Москвою є ідеєю фікс, якої слід досягати за будь-яких умов. Звичайно, це природно з точки зору тих країн, які воліли б «перегорнути сторінку у взаєминах з Росією» (забути злочини Путіна), зняти санкції та почати торгувати як завжди. Чи можливо це для України після чотирьох років війни? Питання риторичне.

Експерти не пояснюють, яким чином Україна може гарантувати свою безпеку, суверенітет і територіальну цілісність, відмовившись від членства в НАТО та знову погодившись на позаблоковість, що, власне, і заохотило агресію Москви. Не кажуть вони й про те, що не існує гарантій безпеки неядерних країн від ядерних. Ціну так званого Будапештського меморандуму ми вже знаємо.

Сором’язливо не згадують прогнозисти також питання договороспроможності Росії, адже які можуть бути письмові, а тим більше усні домовленості, якщо Кремль порушує засадничі принципи міжнародного права й міжнародні угоди, не кажучи вже про двосторонні документи? Ба більше, Путін послідовний у реалізації думки, що Україна взагалі не є суб’єктною, тим паче після «антиконституційного перевороту».

Дуже кортить експертам реалізувати так звані Мінські домовленості у російському трактуванні – з «повною інтеграцією Донбасу зі спеціальним статусом», і навіть більше того – усі регіони отримають та ефективно використовуватимуть «особливий статус», який зітре різницю в системі місцевого управління між Донбасом та іншими областями.

Тож під виглядом «нових» сценаріїв нам нав’язують старі рецепти катастроф а-ля конституційна «реформа» Медведчука, економічний «прагматизм» Януковича або позаблоковий статус, за який ратує згаданий вище О. Чалий. І це відбуватиметься, допоки українське суспільство не виробить стійкий імунітет до отруйних московських «цукерок» у різних, навіть німецьких обгортках.