Однією із ключових причин повільного переоснащення української армії новими зразками є бюрократія і неповороткість Міноборони. Порядок державного оборонного замовлення там досі визначають за радянськими стандартами і нормами.

У результаті оперативність постачання нових озброєнь в армію залежить від рівня гнучкості конкретного уповноваженого представника воєнного відомства, якому доручили співпрацювати із виробником.

Часто трапляються випадки, коли розбіжності між замовником у вигляді Міноборони та виконавцем, приміром, – підприємством ДК "Укроборонпром" чи приватним виробником, заводять співпрацю у глухий кут.

Замовника може не влаштувати певний аспект виконаної роботи. І виконавець практично не матиме дієвих механізмів довести правоту, навіть, якщо діє у відповідності до стандартів.

Читайте також: The Washington Times: Корупція у збройних силах України шкодить національній безпеці 

Найчастіше спірні моменти з'являються під час здачі-прийомки, коли замовник пред'являє до виробу претензії. Вони часто абсурдні, але водночас законні. Приміром чинний ДСТУ вимагає від окремих видів продукції при випробуванні використовувати пральний порошок "Лотос", якого не виробляють в Україні.

Чи, скажімо, – забезпечити стійкість до радіоактивного випромінювання, яке можна перевірити виключно у казахстанському місті Семей.

Звісна річ, виробник ігнорує абсурдні вимоги. Адже в умовах війни немає часу займатися дурницями. Але замовник має формальне право заблокувати прийом, а відтак і діяльність колективу заводу. В результаті підприємство працює у збиток.

Терміни контрактів зриваються, а військові не мають нової техніки. Окрім того, у такі моменти завжди різко зростають корупційні ризики стосовно окремих представників Міністерства оборони.

Аби уникнути таких наслідків у комунікації між оборонними підприємствами і Міністерством оборони доцільно запровадити практику експертної оцінки третьої сторони. У взаємодії між виконавцем і замовником так званий "третейський арбітр" міг би оцінювати відповідність продукції стандартам, визначати обґрунтованість вимог, зокрема, чи відповідають вони властивостям конкретної продукції.

Читайте також: Український військовий флот. Версія 2.0

Незалежним арбітром міг би бути експертний представник, знайомий із нормативами, правилами і стандартами військової техніки. Можна скористатися досвідом інших галузей. Приміром, у суднобудуванні, окрім замовника та виконавця, є третя сторона – морський регістр.

Це кваліфіковані спільноти, які слідкують за виконанням правил та нормативів. Коли виникають розбіжності між замовником та виконавцем, морський регістр має розв'язувати проблему. І саме він відповідає за безпеку корабля в морі. Такий механізм контролю практикується у всьому світі.

Тож в умовах конкуренції приватних і державних підприємств у національному оборонно-промисловому комплексі має бути незалежний суддя, який визначатиме справедливість вимог.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram