Лаокоон. Україна.

Із причин, що потребують окремої дискусії, людині властиво відриватися від життя рівня самореалізації в межах двох базових інстинктів: безпека й продовження роду (або – навпаки). Однією з ознак такого відриву є "прагнення до гарного" – наприклад, до мистецтва. Основний і найзагальніший принцип мистецтва – не що, а як. Тобто, один і той самий краєвид могли б намалювати Ви, а міг би, скажімо, й Клод Моне. 

Власне, десь так і з організацією нашого життя. Люди (хоч і не всі й не скрізь) вириваються з суспільного життя рівня "з’їсти й розмножитись", а однією з головних ознак цього процесу, як не дивно, є демократія в найвідомішому всім нам сенсі. Тобто, толерантність до вибору більшості за умов дотримання чинного законодавства. Іншими словами, для демократії, якщо ми не хочемо засісти на рівні Союзної держави РФ – РБ, важливо не так, кого вибрали, як те, що це відбулось законно, а меншість якщо й не вітає вибір більшості, то погоджується з ним і продовжує конструктивну участь у суспільному житті. 

Те, що умовна третина учасників виборчого процесу почала різко ображати іншу (переможну) третину, вказує на те, що українці досі сидять на щаблі забезпечення харчування й розмноження ("що", а не "як"). Не кажучи вже про те, що ці образи надсилаються негідно – дистанційно й часто анонімно. Не стримався й зверхник "обіжених" – Президент України, який уперше за всю історію України публічно "обізвав" іншого кандидата в президенти. Отже, виборці Порошенка таки варті свого обранця й тих "стандартів життя", які він дає. 

Читайте також: Выборы президента: противостояние идет по линии эмоционального и рационального

Сьогодні українська демократія в частині толерантності до вибору більшості з точки зору інтеграції в європейський спосіб життя є такою ж відразною за якістю, як продукти промисловості Росії й Білорусі для європейського споживача. Тому станом на сьогодні саме псевдопатріотична частина українців, прихильна до збереження бідності, неякості й колаборації, запекло демонструє прихильність до цінностей і якостей, близьких їхніх братам (і сестрам) у косоворотках, "човниках" і тюрбанах по той бік уявної завіси. А що найгірше, відкриває їм ворота в Україну дедалі ширше.

Причім, за деякими ознаками, це саме ті запеклі "противсіхи", що від власної пихи й короткого розуму призвели до розстрілів у Києві, а потім і до втрати Криму. Це саме ті твердо переконані в своїй правоті, хто привів "ужеврешомутуровіщобнебуловійни", що призвело до втрати частини Сходу країни, загибелі тисяч українців і встановлення найцинічнішої влади брехунів, колаборантів і крадіїв за всеньку відому історію України. Продовження "мародерам" мандату на владу вже остаточно закріпило б Україну на пострадянському просторові як ідеологічного сателіта РФ з неминучою реінтеграцією держави в пострадянський простір і створенням механізму передачі влади якщо не від батька до сина, то від злодія злодію, вже напевне. Як і в РФ, Білорусі чи Казахстані. Власне, зараз, можливо, остання безкровна можливість це якось виправити. 

Усе має свої причини й наслідки. Наслідком перемоги Зеленського є безглуздий і, з точки зору майбутнього цього народу, злочинний вибір більшості в 2014 році. Тепер з 54% їх залишилось десь 15%, але ненависть і нетерпіння до тих, хто думає по-іншому, лише збільшилась. Тоді багато хто з теперішніх критиків "злочинної системи" ображався й сварився за прогнози й думки, що міністр економічного розвитку уряду Азарова й член геть усіх злочинних антиукраїнських партій др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст., отримавши владу, стане ще гіршим. Це був добровільний вибір за умов демократії. І меншість терпіла. Щоправда, не всі – кілька мільйонів уже назавжди облишили цей "райський куточок". У наступні роки, схоже, покине ще кілька мільйонів. І так триватиме, доти, доки … 

Коли організм хворий і не піддається терапевтичному лікуванню, зазвичай, втручається хірург. Якщо ще не пізно. Терапією могла б бути освіта, виховання, інформаційна політика на тлі нормального економічного життя. Українці не змогли влаштувати своє життя у власній державі й спровокували хірурга, який давно вже стояв і потирав від нетерплячки руки. Тепер, не виключено, питання лише в тому, чи встигне він порізати все. Хворий організм не матиме сили пручатися.

Система Порошенка – вразлива й приречена на поразку у війні не лише з Росією, а й з будь-яким цілеспрямованим агресором. Тим більше, запалення організму прогресує. Хірурга, за яким уже вишикувались коронери, можливо, затримає несподіване переформатування системи. Це як зграя риб або птахів, коли на неї нападає хижак, різко міняє рух, форму й цим на певний час дезорієнтує й навіть відлякує хижака. Можливо, хоч і не факт. Бо маємо справу не з хижаком, якому захотілося перекусити, а з методичним, витриманим і досвідченим серійним вбивцею. Але то вже інша історія. 

Читайте також: Причини успіху Зеленського і технології, що вивели до другого туру Порошенка

Те, що замість захмелілих від любові переважно до самих себе "вареників у вишиванках" (чомусь вважається, що Порошенко, Ахметов, Фірташ, Медведчук і всі свинарчуки разом – це патріоти) прийдуть переважно молоді прагматики в піджаках і краватках, не є смертельним. Якщо почнуть брехати й красти, як теперішні, або колаборувати, як теперішні, їхні дні на Банковій стануть останніми (не як у теперішніх). Головне, що може зберегти нам Україну – це ті принципи, довкола яких ми можемо об’єднатися. І всі вони ґрунтуються на одному базовому – демократії, повазі одних до вибору інших. 

Усі ми, хто з дитинства, хто з курсу "Історія зарубіжної літератури", пам’ятаємо трагічну картину, як під стінами Трої в навіяному богами тумані "володар скіфських земель" Ахіллес убив "шоломосяйного" Гектора, що й стало прозвістком загибелі Трої. Але цього могло б не статися, якби громадяни міста-жертви агресії послухали Лаокоона й не впустили в місто "Троянського коня". Як на мене, нашого Лаокоона змії задушили ще в часи кучмівського становлення олігархату, а "Троянський кінь" уже давно тут, у нас. Просто, ми більші й різноманітніші, ніж Троя.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram