У Гостомелі утворилося ціле кладовище російської техніки

Через три дні після початку вторгнення Росії в Україну супутник на півночі країни зафіксував величезну лінію бронетехніки довжиною 15,5 км. Того ж ранку в Бучі, неподалік від Києва, 67-річний Володимир Щербинін стояв біля місцевого супермаркету, коли в місто в'їхало більше сотні російських військових машин. І Володимир, і супутник були свідками ключової частини плану президента Володимира Путіна щодо швидкої та переконливої перемоги. Але водночас вони були свідками його провалу, йдеться у матеріалі ВВС, інформує UAINFO.org. 

Низка ЗМІ назвали це транспортною колоною. Насправді це був затор - і велика тактична помилка. Через 48 годин після першої супутникової фотографії, 28 лютого 2022 року, колона техніки зросла до колосальних 56 км. Машини стояли там тижнями. Нарешті вони відступили і, здавалося, зникли миттєво.

Що сталося? Чому такі величезні сили не дійшли до Києва?

Команда ВВС поспілкувалася з десятками свідків, включно з військовослужбовцями, національними та міжнародними розвідувальними службами, цивільними, ветеранами та територіальною обороною, які так чи інакше були пов'язані з цією колоною. Вона також отримала доступ до російських карт і документів, які проливають світло на те, яким був план насправді, і чому він зазнав краху.

Перші години

Ця історія розпочалась у перший день повномасштабного вторгнення, на півночі України на кордоні з Білоруссю.

Вийшовши на вулицю викурити сигарету, 23-річний Владислав з 80-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ побачив шквал яскравих вогнів у нічному небі.

"Я пам'ятаю, як дивився, як з усього лісу з'являються вогні. Спочатку я подумав, що це автомобільні фари. Але потім я зрозумів, що це "Гради". Вони стріляли по нас".

Підрозділ Владислава здійснював патрулювання у лісі Чорнобильської зони відчуження, коли перші російські машини перетнули український кордон.

"Вся земля тремтіла. Ви коли-небудь були в танку? Немає іншого подібного звуку. Це потужна штука", - каже він.

Як і було заплановано на випадок будь-якої атаки, Владислав разом із іншими бійцями 80-ї бригади підірвали міст через річку Тетерів біля міста Іванків, що на шляху з Чорнобиля до Києва.

Росіяни будуть змушені витрачати час на будівництво понтонного мосту, що дасть Владиславу та його підрозділу час повернутися до Києва.

Генеральний план Путіна

Те, що побачив Владислав - були перші транспортні засоби майбутньої колони.

Всупереч багатьом тодішнім повідомленням ЗМІ, за даними ЗСУ, колона довжиною 56 км насправді складалася з десяти російських батальйонно-тактичних груп.

Російська армія також атакувала Україну на сході та півдні, але місія цих 10 підрозділів була конкретною – увійти в Україну, захопити столицю та усунути уряд. Говорячи військовою мовою: атака обезголовлення.

Один російський документ, з яким ознайомилася ВВС, показує графік цього плану. Після того, як перший батальйон зайшов в Україну о 04:00 ранку 24 лютого, війська мали наказ іти прямо на околиці Києва, де вони мали опинитися до 14:55.

Кілька батальйонів мали просуватися до Гостомеля, на північ від Києва, щоб підтримати війська, які перекинули повітрям для захоплення аеропорту.

Решта мала прямувати прямо в центр Києва.

Любов Демидів (справа), пенсіонерка з Демидова, показує на карті, де вона бачила колону після того, як зруйнували міст, що зупинило її просування.

Успіх атаки значною мірою залежав від двох елементів – секретності та швидкості.

За даними британського Королівського інституту об’єднаних служб (RUSI), тримаючи у таємниці плани нападу на столицю, російські солдати могли отримати перевагу над українськими силами на північ від Києва у 12 разів.

Однак секретність Путіна мала і зворотний бік. Його обман був настільки успішним, що навіть більшість його командирів отримали накази лише за 24 години до вторгнення.

На тактичному рівні це зробило їх уразливими. Їм бракувало їжі, пального та карт. Вони були без належних засобів комунікації. У них не вистачало боєприпасів. Вони навіть були погано підготовлені до зимової погоди.

З невідповідними шинами на транспорті та оточені снігом, росіяни потрапили прямо в грязьову ванну. Цивільні поблизу Іванкова розказують, як російські солдати казали українським фермерам допомогти витягти їхні танки з багнюки.

Не маючи змоги просуватися далі, російська техніка змушена була виїхати на асфальтовані дороги, що змусило тисячі машин згрупуватися в одну колону.

Але через брак комунікації між батальйонами вони майже відразу перетворилися на величезний затор.

Як сказав один місцевий військовий експерт: "Ніколи не можна заходити на ворожу територію довгою колоною. Ніколи".

Ґрунтуючись на свідченнях свідків і розвідці українських військових, ми змогли відтворити маршрут колони у період між початком війни і кінцем березня. Уникаючи руху через поля, транспортні засоби опинялися на головних дорогах на північ від Києва.

Коли колона виросла до 56 км, у ній зібралося до 1000 танків, 2400 мотопіхотних машин і 10 000 особового складу, а також десятки вантажівок із продовольством, паливом, нафтою та боєприпасами.

Росіяни, що загальмували на північ від Києва та залишилися без продовольства та пального, також недооцінили свого супротивника.

Об’єднаний опір

Три дні Володимир Щербинін разом із колегами-добровольцями, більшість із яких були пенсіонерами, готувалися до прибуття колони до їхньої рідної Бучі.

Озброєні одним кулеметом на 12-х, вони зняли всі дорожні знаки і побудували блокпости.

Поки в неділю вранці російські танки таки не заїхали до міста.

Максим (ліворуч), Володимир (по центру) і "полковник" (справа) стоять перед розбомбленим центром для добровольців

Майже 30 хвилин Володимир і його загін били по танках усім, що в них було.

"Ми підпалили дві машини і загальмували всю колону", - розповідає Володимир.

Але потім прийшла відплата.

"Коли вони побачили, що ми кидаємо пляшки, то почали стрілянину, — розповідає 30-річний Максим Шкоропар. - Я був барменом, у мене не було військової підготовки".

Коли збігли ті 30 хвилин, усі члени групи Володимира отримали поранення та були доправлені до лікарні.

Але навіть із лікарні Володимир продовжував воювати – приймав і звіряв спостереження за колоною від мирних жителів з усієї Київської області та передавав їх українській владі.

На іншому кінці дроту був 23-річний заступник ірпінського місцевого голови Роман Погорілий.

Удень Роман - юрист і член міськради, а вночі шукає російські пости в соціальних мережах

Він розповів BBC, що не спав три дні.

"Ми з колегою працювали на "гарячій лінії" в райраді, приймали дзвінки про колону, а також про диверсантів - людей, які малювали на землі мітки, щоб колона йшла", - каже він.

Удень Роман працює членом міськради, а вночі - експертом із розвідки з відкритих джерел. Він є співзасновником відомого вебсайту DeepState і збирає повідомлення з соціальних мереж і розвіддані. Він визначає їхню геолокацію, а потім розміщує на своєму вебсайті.

"Дорогою до Києва росіяни викладали відео в соцмережі. Ми репостили ці відео, щоб показати їхні пересування. Вони просто хизувалися, але в результаті це їм тільки зашкодило", - каже Роман.

Найважливішим під час спроби штурму Києва, каже Роман, було відчуття єдності України.

Волонтери роздають їжу

"Кожен щось робив. Зізнаюсь, у ті перші кілька днів було дуже напружено. Але були ветерани, які допомагали цивільним. Кожен хотів захистити своє місто", - каже він.

У містах і селах по всій області були сотні нападів на колону – від озброєних саморобною зброєю мирних жителів до мотопіхоти та артилерії.

Застаріла тактика

На відміну від українців, російські сили неодноразово виявляли свою нездатність приймати швидкі рішення на місцях.

"Росіяни всі мали великі металеві ящики з грифом "секретно", - розповідає Владислав із 80-ї бригади. - Ми захопили один під час засідки. Там ми знайшли їхні карти, де був позначений їхній маршрут. Після цього ми знали всю їхню стратегію".

Їхні засоби навігації також були надзвичайно застарілими. Протягом року після вторгнення ВВС продовжувала знаходити карти, залишені російськими військами, датовані 1960-70-ми роками. Зараз існують цілі міста, яких не було на картах, якими вони користувалися для навігації. Ми також знайшли семафорні прапори - дуже застарілий спосіб спілкування між підрозділами.

Однією з успішних тактик українського опору було підірвати мости та дамби перед колоною, змусивши росіян змінити маршрут. Покладаючись на старі карти та маючи обмежений зв’язок зі своїм вищим командуванням, російські підрозділи часто були паралізовані нерішучістю.

На кількох супутникових знімках видно, як російська техніка буквально їздить по колу.

Окупація

Під тиском української авіації та артилерії російська колона нарешті зупинилася неподалік від Києва. Для тисяч мирних жителів, які жили поблизу, це було жахливо.

"Вони грабували все і скрізь. Магазини спустошили, - каже Владислав. - Вони також використовували мирних жителів як живий щит".

Те, що сталося в багатьох селах і містах на північ і захід від Києва, досі розслідують багато інстанцій, включно з Міжнародним кримінальним судом.

Після чотирьох довгих тижнів росіяни нарешті почали відступати.

Дві великі БТГ були розгромлені поблизу аеропорту "Гостомель". Ще 370 тентованих військових вантажівок, вочевидь, покинутих у селі Здвижівка, знищила артилерія.

Українські військові продовжували відтісняти їх до 31 березня, після чого росіяни почали відступати з Київської області.

Росія продовжує наступати на Донбасі та завдавати ударів на півдні, у Херсонській та Запорізькій областях.

Попри припущення про повторний наступ на Київ, більшість експертів погоджуються, що це малоймовірно, оскільки немає ознак широкомасштабного розгортання російських військ на кордоні з Білоруссю.

Але українці продовжують спостерігати за кордоном за допомогою розвідувальних безпілотників.

"Я назавжди запам’ятаю ту ніч у Чорнобилі, - каже Владислав. - Коли я вийшов покурити зі своїм другом. Але поки я докурив сигарету, почалася війна".

"Ми з другом мріємо, що ми підемо на зміну, як і того дня, і, викуривши чергову сигарету, почуємо, що війна закінчилася. І що ми перемогли".

Особлива подяка В'ячеславу Шрамовичу, Маркусу Баклі, Майклу Вілану, Алістеру Томпсону, Бену Аллену та Тіму Коуї.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube