У мене є сусід, Вадіком звуть. Десь мій ровесник. Знаю його вже років 10. Мешкає в сусідньому будинку.

Дуже простий, щирий і хороший хлопець, майстер на всі руки. Час від часу, під хатою допомагає людям, щось піднести, щось змайструвати і т.д.

Одна біда - алкоголік, безпробудно п'є. Скільки його знаю стільки він бухає. Втім, він не агресивний, а навпаки спокійний, тихий, компанійський. Так от. Зустрів мене сьогодні вранці, коли я прийшов переодягнутися і каже:

«Зорік, чатую на тебе тиждень. Ти ж весь час там».

«Звичайно»- відповідаю.

«А можеш передати гроші від мене, щоб хлопцям на Майдан? Я кілька тижнів економив»....

І протягує 200 гривень, потертими купюрами по 2, 5, 10, 20... Чесно, я прозрів...

Для людини, що постійно в запоі - це величезні гроші. Я категорично відмовився.

А він бере за плече і каже:«Братуха, не ображай мене, прошу тебе, візьми, для мене це важливо. Бо я туди точно не прийду, але відчуваю провину, що не можу бути поруч, я ж вас дуже підтримую»...

Ступор, блін, але я взяв. Не міг не взяти. Приїхав на Майдан і кинув у скриньку.

Різні думки лізуть в голову, але... Всі ми люди і всі ми різні. І, мабуть, це добре.

От така проста, побутова і життєва історія. Що тут скажеш, се ля ві. Переконаний, таких людей ще дуже багато. Все буде добре)!

Переможемо!