Припустімо, що Арсену Авакову вдасться відтиснути призвідників останніх безладь у Донецьку, Луганську і Харкові. Проте без істерики, але запитання лишаються.

По-перше. Поки не буде перекрито фінансові потоки для сепаратистів, ми приречені на повторення таких подій. Можна, звичайно, говорити, що все це фінансується Януковичем і Ко, але щось підказує і руку нашого сусіда. Залишаються підозри, що беруть участь у цьому і місцеві великі бізнесмени з Партії регіонів і довкола неї. Суто технічно перекинути великі суми готівкою з Росії досить складно. Отже, шукати потрібно в нас. Без розв’язання цієї проблеми ми стикатимемося з продовженням безладь і розширенням їхніх масштабів ближче до дня голосування. Скидається на те, що прийнято тактику стратегії напруженості, і з кожними вихідними таких витівок планується дедалі більше.

По-друге. Якщо справді багато міліціонерів у Харкові аплодували сепаратистам, то постає серйозне кадрове питання. Зрозуміло, за короткий час багато зробити неможливо, але вже минув певний час, а проблема, як виявляється, не розв’язується. Якщо міліція не аплодувала, то чому не діяла. Жінки і діти попереду, бажання отримати картинку для російських телеканалів теж зрозуміло. Але ж ця тактика не вчора народилася, про те, що будуть спроби захвату, легко було передбачати. Та і як діяти в таких випадках, теж відомо не відучора. Тоді постає питання професіоналізму тих, хто керує міліцією в цих містах. Знову кадрове питання. За всім міністр стежити не повинен, але довкола нього можна зібрати професіоналів. Це вже його справа безпосередньо.

По-третє. Потрібно працювати на випередження. Тим паче, що жодної особливої таємниці довкола цілей і методів сепаратистів немає. Тут і особливих навичок агентурної роботи і її постановки не потрібно. Досить зрозуміло з простого життєвого здорового глузду. Десь у них є штаби, системи сповіщення, роздачі завдань, збору людей. Прапорці, плакати, агітаційні матеріали тощо. Адже є функціонери, які усім цим займаються, і не в якомусь глибокому підпіллі, а досить відкрито. Розкрити цю систему можна, лідерів заскочити на гарячому з тими ж грішми — і сепаратистське стадо залишається без ватажків. Не оплачуваних буйних мало, і ватажків ідейних серед них немає.

По-четверте. Цілком очевидно, що поки займатимуться хлопчиками, які розвішують прапори, це необхідно, у тіні залишатимуться справжні натхненники і фінансові спонсори сепаратистів, нічого у нас не вийде. Найстрашніше для них — це виведення на загальний огляд у відкритий інформаційний простір. Щойно у пресі і по телебаченню з’являться матеріали про їх протизаконну діяльність, одразу й запал зменшиться. Не міркування від органів, що готується захоплення адміністрації, а явки, паролі, імена і прізвища. На газетні шпальти і екрани телевізорів.

По-п’яте. Чому застуканих російських агентів висилають із країни. Якщо є всі підстави і докази їхньої антидержавної діяльності, то судити їх необхідно за українськими законами. Зрозуміло, що викритий агент вже не такий небезпечний в оперативному плані, але є і серйозний політичний аспект. Ми демонструємо, що не хочемо загострення з Росією. Але куди далі й як це загострення може посилитися. Як мовиться, далі Криму їхати вже нікуди. Вони на весь світ кричать, що українська влада слабка, нехай їхні люди посидять у відповідних місцях, тоді й галасу буде менше. Наливайченко сказав, що місць поряд із Пукачем досить, чому вони повинні залишатися порожніми, якщо є кандидати на заповнення.

По-шосте. Це вже не до наших спецслужб. Самими лише репресивними діями проблема сепаратизму, що навіть підігрівається ззовні, не вирішується. Потрібні кардинальні зміни і реформи. Передусім судової системи. Ось тут другий корінь проблеми сепаратизму. Мало ізолювати активних сепаратистів, потрібен суд по всій формі і без підозр у пособництві. Суди старі і схильні до впливу тих, хто перебував у старій владі. Сепаратисти такі сміливі, тому що їм обіцяли відмазку і відсутність проблем. У гіршому разі — коридор до Криму чи Росії.

Щодо суддів, які заплямували себе пособництвом минулій владі, то спостерігається небажання їх чіпати. Чекають, що вони «правильно» судитимуть по скаргах на результати виборів 25 травня. Проти Киреєва порушили справу, а де проти хоча б десятка подібних? І поки люди в мантіях відчуватимуть свою безкарність, із сепаратизмом не впораються.

По-сьоме. Кожна революція повинна себе захищати. Не лише за допомогою спецслужб. Регіональні еліти, що намагаються грати із сепаратизмом як способом торгівлі з Києвом, повинні розуміти, чим вони ризикують у цій небезпечній грі. Адже можна і загратися. Тільки-но ланцюжок фінансових потоків виведе на них, то розмова має бути дуже жорсткою. Лише повна і беззастережна капітуляція чи втрата нажитого непосильною працею. Як варіант: чемодан — вокзал (аеропорт) — Росія. Крим не раджу. Там усе може змінитися.