Поїзд «Ужгород-Одеса» традиційно по-літньому переповнений. Ніщо не говорить про війну: люди все-одно їдуть на море. Хіба що троє одеських міліціонерів у світлих сорочках із короткими рукавами уважно споглядають натовп приїжджих. Дивно, але навіть звичних запеклих політичних баталій у плацкартному вагоні не чутно. Всі відмовчуються. Народ переживає драматизм подій у собі. Зрештою, нема про що й сперечатися. Все й так очевидно.

Протягом шести років я щоліта навідуюся до Одеси. Враження дедалі складалися гірші. За правління «губернатора» Матвійчука та «мера» Костусєва Одеса стала столицею українофобії. Тут розв’язали справжню війну проти української мови та української громади. Теракти проти активістів, судові процеси проти опозиційної преси, масове переведення навчання з української мови на російську, паплюження всього українського – ось таким було обличчя Одеси в останні кілька років. Не дивно, що українець почував себе в цьому місті зайвим.

Але Одеса у серпні 2014 року здалася зовсім іншою. Позникали проросійські гасла на стінах та білбордах, які колись проплачували найвищі одеські чиновники, зникли російські триколори у маршрутках та авто. Ба більше – за три дні я не побачив жодної георгіївської стрічки! А ще рік тому жовто-чорна царська стрічка, що стала символом російських шовіністів, висіла чи не на кожній третій машині. Нині їх наче корова язиком злизала.

Зате синьо-жовті стяги майорять не тільки в автобусах, перед католицьким собором, на балконах приватних будинків, але й на електричних стовпах в Іллічевську, куди їх, вочевидь, вішали, як уміли, ентузіасти. Один прапор на вулиці Катеринській в Одесі був просто прибитий до могутнього дерева. В усьому цьому вчувається нестримне бажання звичайних людей, а не владна вказівка.

На мою українську мову вже не косилися рогом. Та й самої української чується видимо більше. На пляжі в Санжійці спустили георгіївський  прапор російського флоту, який там висів упродовж шести років, і тепер там гордо височіє порожній флагшток. Цікаво, що в цьому приморському селі нині української мови чується не менше, ніж російської. Українці становлять левову частку всіх відпочивальників. І пляж, до речі, залюднений, попри неспокій в державі.

Антиросійські настрої посилюються

За останні кілька місяців Одеса змінилася. Моментом істини для багатьох стали події 2 травня, коли загинули півсотні одеситів. Місто зрозуміло, що якщо не зупинитися сьогодні, завтра буде громадянська війна. Російські провокатори опинилися в меншості. Одеса вибрала Україну і внутрішній мир.

Російська агресія проти України, смерть вояків, в тому числі й одеситів, тільки посилюють антиросійські настрої на Півдні. На книжковому ярмарку «Зелена хвиля» московські видавництва вже не чують себе панами становища, а навпаки – тих кілька скромних яток, які були тут представлені, свідчили про прірву, яка щоденно зростає між двома державами. Тож репліки «Вы наших хлопцев убиваете, а мы должны молчать?» були для нечисленних гостей несподіваним сюрпризом.

Розгром російського руху в Одесі розпочав ще Янукович. За кілька місяців до подій на Майдані, він звільнив місто від головних українофобів: Матвійчук і Костусєв пішли у відставку, Маркова було заарештовано. Проросійські сили в Одесі принишкли. Якби ж ці адепти Росії залишилися при своїх посадах і можливостях, то харківські Добкін і Кернем здалися би всій Україні невинними ягнятками порівняно з одеськими «рашистами».

Розгром табору «колорадських жуків» 2 травня на Куликовому полі закінчив його легальне існування в Одесі. Хтось виїхав до Росії, хтось завмер в очікування подальшого розвитку подій, ще хтось подався в підпілля. Із пересічними одеситами, яким ближчі мир, спокій та власна безпека, їм виявилося не по дорозі.

Новообраний мер Одеси Геннадій Труханів теж походить із табору Партії регіонів. Він неодноразово «світився» серед російських клікуш.  Однак нині він різко змінив тональність своїх виступів. Тепер він – «державник» і «соборник». Що ж, можливо, це  й на краще: таким чином нейтралізується ще одне можливе вогнище громадського протистояння. Адже довкола нього – велика група впливу.

Тож нині в Одесі практично нема видимої опозиції до загальної політичної лінії в державі. Не чутно її і в засобах масової інформації. Тутешні настрої не відрізняються від думки інших українських регіонів.

Усі розуміють: йдеться не просто про перемогу на Донбасі. Мова йде про саме наше виживання. І тут всі єдині, незалежно від мови спілкування. Бо, як кажуть в Одесі: «Можна говорить на русском и быть патриотом Украины». Більшість одеситів для себе зробили саме цей вибір.