Ажіотаж, що ми бачили навколо Книжкового Арсеналу - це дуже позитивний сигнал в космос. Черги за книжками - немов за харчами, якщо хтось пам'ятає кінець 80-х, початок 90-х. Якось я стояв в подібній черзі за хлібом, в передноворічний день. Батьки відправили мене зранку в хлібний, по батон і пів-українського. То я протовкся в тій черзі до глибокого вечора, і батько навіть ходив мене малого шукати. Оце ж купили того батона, ізжерли його та полягали спати. Так сказать, культурно наситилися.

А зараз стоїш в черзі у Книжковий Арсенал і думаєш - оті часи, про котрі ми так давно мріяли, ось вони - настали. Вкраїнська книжка є, покупець є, вкраїнський письменник існує, і серед них, навіть, часом трапляються абсолютно трезві особи без опухших їб*льників і печінкових плям на лобі.

Все ж таки письменник, це найшляхетніша з сучасних професій. І навіть х*йовий письменник - теж молодець. Бо коли читаєш х*йового письменника - отримуєш особливе, витончене задоволення.

Бл*, це ж треба, бути таким досконалим дебілом, - думаєш про такого літератора і по тілу хвилями проносяться мурашки задоволення. Хороше на серці і добре на душі.

Канєшно, кажуть про кризи окремих жанрів, приміром кризу пригодницької літератури для дорослих, або детективу. Але мені здається, що тут мова має йти про кризу української філософії. Без цікавої філософії не буває цікавої літератури, навіть пригодницької.

Дайош філософію в кожну хату!!!

А ось дитячої літератури, хорошої, багато, і це відображає психоемоційний стан вкраїнського суспільства. Це добре. Треба харашо кушать, і тоді ми виростемо і дамо п*зди хулігану з сусідньої пісочниці.