Я щиро дякую кожному, хто вітає мене із професійним святом. І сподіваюсь дожити до дня, коли не буде ані самого цього свята, ані привітань.

Усі ці державні дні журналістів, чекістів та меліораторів – така ж "відрижка" совку, як і Комсомольськ чи Дніпродзержинськ. І така ж, як дивовижні звання "народних артистів" і "заслужених журналістів" та інша лабуда.

Немає жодної цивилізованої країни, де б у календарі офіційних свят був би день журналіста, ми маємо Міжнародний день солідарності журналістів – і це дійсно важливо.

Немає жодної цивілізованої країни, де б місце в культурі визначалося б президентським указом. Думаю, навіть Карел Ґот уже не пам'ятає, що був народним артистом ЧССР, а Регімантас Адомайтіс – народним артистом радянської Литви, а ми все штампуємо народних і заслужених.

І сталінського звання "Герой Радянського Союзу", перейменованого в "Героя України", Росії чи Казахстану, в цивілізованому світі теж немає, воно є тільки там, де був – і залишився – Радянський Союз.

Я сподіваюсь дожити до дня, коли наша геральдика позбавиться цього анахронізму і груди наших справжніх героїв прикрашатимуть справжні українські нагороди, а не осучаснені радянські зірки.

Із Днем журналіста вас!