7.00. Будильник бездушно виконує свою роботу, співаючи ненависну мелодію та відганяючи від мене сни. Точніше, о сьомій він дзвонить лише тоді, коли не треба вставати приблизно о п'ятій, щоб довчити уроки. Ще з напівзаплющеними очима я плентаюся збиратися і виходжу до школи.

Ранкову зарядку заміняють силові вправи з сумкою - як туди вміщується стільки підручників та книг з додатковими матеріалами, ні один закон фізики не пояснить. Перед уроками ми з однокласницею швиденько обмінюємося зошитами: у нас зовсім мало часу, аби вона переписала в мене українську мову, а я в неї - лабораторну з біології. Згодом дзвенить дзвінок і ми спішимо на першу пару. Шкільний день почався.

Загалом він нагадує занурення під воду. Хапаєш ковток повітря на перерві - і знову з головою в навчання. Будеш ти борсатися в каламутній воді незрозумілих понять чи побачиш щось цікаве, що так і вабить його розвідати - залежить уже від учителя. Але тут можна подякувати однокласникам, бо хто, як не вони, врятує тебе від суму навіть на найнудніших уроках.

14.55. На цей раз звук дзвінка вже не здається таким огидним, адже зараз він сповіщає про кінець сьомого уроку. Так що є невелика перерва і починається другий етап трудового будня - додаткові заняття. Це можуть бути завдання в музичній школі (я вчуся грі на флейті і є членом духового оркестру), заняття з музики, збори районного учнівського самоврядування... І хоча це надзвичайно цікаво, я дуже рідко вертаюся додому раніше сьомої. Тоді знову є перерва у вигляді вечері, а потім - конспекти в руки і за домашні завдання!
Інколи до всього вищезазначеного додається ще й підробіток. Я кожного дня бачу, як мої батьки тяжко працюють, тому обтяжувати їх витратами на мої дрібні потреби чи забаганки не хочеться. На якісь захоплення часу майже завжди не залишається, адже й так ліжко приймає мене в свої обійми близько першої ночі. Втома є чудовим засобом від безсоння: засинаю я за лічені хвилини. До вихідних залишилося на день менше.

Я пам'ятаю себе років у 7-8, коли старша сестра із вогником в очах розповіла, що, за свідченнями вчених, близько 90% шкільних знань у дорослому житті людиною не використовуються. Тоді її слова здалися мені невдалим жартом, адже старанній учениці та цілковитій відмінниці важко було уявити, що хоч що-небудь зі шкільної програми - зайве. Проте зараз, навчаючись у 10 класі, я ніяк не можу позбутися нав'язливої думки, що і сестра, і вчені були праві.

У наш час типові десятикласники змушені осилювати цілих 18 предметів. Щоб вивчити все це, учні кожного буднього дня висиджують в середньому по сім уроків у школі, ще як мінімум три години йде на виконання домашніх завдань. Тобто, робочий день звичайного старшокласника в кращому випадку триває 10(!) годин (і на жаль, в молодших та середніх класах ситуація не набагато краща). А що робити тим, хто відвідує ще й додаткові заняття, гуртки, секції? Тут на згадку приходить чудова картинка: коли з трьох важливих складових твого життя - навчання, друзів та сну - можна вибрати лише дві.

При цьому складнощі боротьби зі шкільною програмою не обмежуються кількістю матеріалу. Наприклад, органічна хімія вивчається в 11 класі, а хоча б базові знання з цієї теми мені потрібні вже зараз - магічним способом у курсі біології з'явилася біохімія. Якщо мені цікаво, я хочу дійсно розуміти предмет та бути не лише номінальною відмінницею з нього - привіт, бібліотеко та репетиторе! А значить, мінус ще одна година на сон чи спілкування.

Звичайно, не все так трагічно. Учні вже навчилися "виживати", розділяючи домашнє завдання між собою та успішно списуючи його перед уроками. Або взагалі не виконуючи. Можливо, багато хто з дорослих читачів жахнувся - а як же загальний розвиток світогляду? Проте вибачте, навіть маючи багату фантазію, мені важко уявити як років, наприклад, у 28, ми з друзями за чашечкою чаю будемо обговорювати третинну структуру білка чи релятивістську механіку.

У той же час, на мій погляд, у школі не вистачає реально потрібних предметів. Як не боятися говорити та не тремтіти від страху перед співбесідою, влаштовуючись на роботу? Що робити, якщо потрапив у ДТП? Як все ж таки оформлювати ті численні рахунки, що ними заповнюється наша поштова скринька кожного місяця, та правильно їх сплачувати? Мені здається, учні могли б продовжувати цей список якщо не до безкінечності, то, принаймні, досить довго.

Тож на мою думку, настав час серйозно передивитися всю шкільну програму, та й загалом систему освіти. А поки, шановні батьки, будь ласка, не змушуйте своїх дітей вчити все і "на відмінно". Вони цього не заслужили.