Запровадження воєнного стану – це фактично зміна системи управління в країні. І це не просто проголошення, що ми перебуваємо з кимось в стані війни, наголошує у своєму блозі на "Новому часі" політолог Олексій Гарань.

Мова йде про запровадження певних обмежень на пересування громадян, контроль ЗМІ та розповсюдження інформації. Крім того, частина ресурсів, зокрема приватних, може бути змобілізована на потреби безпеки і оборони. Це – реальна перебудова дуже багатьох речей. За таких умов іноземні партнери, очевидно, будуть з великою недовірою дивитися в наш бік – вони просто боятимуться країни, яка перебуває у воєнному стані. Не до кінця наразі зрозуміло, яким чином формуватимуться відносини між Україною та Міжнародним валютним фондом, і не зрозуміло, які реформи і яка політика буде проводитися.

Читайте також: Які перспективи воєнного стану в Україні

Нинішня ситуація дуже складна: ми прекрасно розуміємо, що це не антитерористична операція, а фактична боротьба з російською агресією. Тому тут виникає питання: яку ми повинні проводити юридичну політику, які запроваджувати засоби захисту національного суверенітету та безпеки в найширшому розумінні цього слова в цих умовах? Я думаю, що повноцінного запровадження воєнного стану в країні не буде, але те, що нам необхідно прийняти складне рішення щодо наших стосунків із РФ – очевидно. Особливо зважаючи на ту роль, яку відіграє сьогодні Росія у світі. До того ж на певному етапі гібридна війна вичерпала свої політичні межі. Загострення і продовження того конфлікту, який ми на сьогодні спостерігаємо, вимагає від України прийняття нестандартних рішень.

Ключова проблема полягає в тому, що здебільшого ми ухвалювали рішення у відповідь. Після анексії Криму та початку військових дій на сході ми були реактивні. Набір наших дій до цього моменту не виходив за межі стандартних інструментів економічного і військового протистояння. Якщо йдеться безпосередньо про воєнний стан, на мій погляд, ми не можемо запровадити його просто так. Ми повинні чітко сказати у зв'язку з чим його запроваджено: назвати Росію агресором в юридичному плані. А відтак – здійснити низку заходів, як-то обмежити відносини з Росією, щонайменше запровадити візи, а то й кзагалі закрити на деякий час кордон, припинити економічні зв'язки, тощо.

У цьому сенсі серед багатьох українців це буде дуже непопулярна норма, тому що з одного боку ми розуміємо, що йде війна, але з іншого боку особистісний обмін не припиняється, люди туди-сюди їздять, ситуація строката. І якщо за умов такої строкатості будуть запроваджені жорсткі заходи, ясно, що це рішення буде непопулярне, і ті, хто веде боротьбу з чинною владою, можуть скористатися цим моментом.

Читайте також: Все буде УБД: закатаємо ворога в асфальт?

Тому запровадження воєнного стану вимагає надзвичайно високого рівня мобілізації політичної еліти. На жаль, на сьогодні вона такою не є. Ідея захисту своєї країни не є такою, що поділяється значною кількістю українських політичних сил.

Те саме стосується і суспільства. Не можна вимагати його стовідсоткової мобілізації. Ми повинні чітко зрозуміти, що якщо немає єдиної еліти та високого рівня мобілізації суспільства в цілому, то реальне запровадження воєнного стану, а також повноцінне політичне, військове і економічне протистояння з Росією реалізувати дуже складно.