Чотири роки тому, а такі самі лютневі дні було забито на смерть, застрелено здаля (держслужбовцями, за наказом) десятки незахищених українських громадян, патріотів, врешті – просто людей, яким увірвався терпець – зносити оте ганебне знущання рецидивіста та його банди над народом.

У ці самі дні відбувалося захоплення росіянами Криму: почалася російсько-українська війна.

Читайте також: Із чого починалися Революція гідності й російсько-українська війна

Вирватися на волю з лабетів Януковича коштувало народові однієї зими на Майдані та загибелі кількох (я враховую всю країну) сотень забитих, зниклих безвісти, скалічених.

А от до свободи ми не дійшли й за чотири роки – й, імовірно, не дійдемо за мого життя. Надто глибоко вкорінилися в тіло народу три століття русифікації, сім десятиліть комунізації, чверть століття сповзання Back in U.S.S.R.

Читайте також: Блогер: Уся історія УНР – УРСР – України – це історія винищення росіянами українства

Чи це привід для того, щоб зупинятися, не йти далі? Звісно що ні.