А спробуйте загуглити фразу – «вбивства дітей в Україні батьками». І вам випаде майже 700 000 сторінок. І спробуйте прочитати хоча б десяток текстів, які вам першими потраплять на очі.

А потім зупиніться і спробуйте відповісти на просте питання: чому в європейській країні, в 21 сторіччі, де існують всі сучасні технології і велика кількість людей з вищою освітою, де є держава і функціонує досить багато різного роду інституцій по захисту дітей, продовжують дітей вбивати? Чому у нас кількість згвалтованих, закатованих, жорстоко вбитих дітей не зменшується?

Багато хто з вас вже читав отой страшний список вбитих своїми батьками дітей. Не буду його в черговий раз перепощувати. Нормальні люди і так шоковані, а покидьки нас не читають.

Читайте також: Десять міфів про домашнє насильство

Ми бачимо список жертв. Від звірств, які було здійснено над нещасними дітьми перед смертю, волосся стає дибки і калатає серце. Але я не бачила жодного списку покараних – батька, матері, співмешканки, співмешканця, дядька, тітки, вітчима, мачухи і так далі.

Мені хочеться написати жорстоку фразу, яку я не сама придумала. Під час однієї приватної розмови, жорстко прозвучало питання: – Чого ви хочете від нас, від тих, хто їв своїх дітей під час Голодомору? Всі потерпали, але не всі їли своїх дітей…

Я тоді пручалась з аргументом – але ж люди божеволіли! Вони не відповідали за свої дії!..

А зараз я теж інколи бачу аргументи на кшалт таких же – життя тяжке, батьки бідують, зривають злість на дітях, діти балувані, доводять до ручки і т.д.

Ми – страшна нація. Ми знищуємо своїх дітей. У буквальному, фізичному сенсі.

Хтось мовчить – не втручається, коли за сусідніми дверима кричить дитина. Хтось не хоче виламувати ті двері, щоб не нести відповідальності. Хтось боїться потрапити під гарячу руку алкоголіка, який щоденно воює зі своєю сім’єю. Хтось отримує фінансування на свою громадську організацію, яка займається роботою з проблемними сім’ями і не хоче втрачати поле для своєї діяльності. Хтось просто думає, що вбивства дітей – це не тут, не в цьому будинку, не на цій вулиці, не в цьому місті.

Натрапила на статистику ЮНІСЕФ: три чверті дітей у віці від двох до чотирьох років зазнають насильства з боку батьків. Від 2 до 4 років!

69% випадків сексуального насильства над дітьми в Україні здійснюється в домашніх умовах, в неповних сім'ях і над дітьми-сиротами. У 40-50% випадків сексуальне насильство над дітьми чинять рідні або близькі друзі.

Всі правозахисники одностайні в тому, що реальна статистика набагато страшніша. А 90 % ґвалтівників та катів у дитинстві самі страждали від насилля та жорстокості. Якщо дитина регулярно була свідком знущань над матір'ю, то вірогідність того, що вона спробує накласти на себе руки зростає у 6 разів!

Сперечаємося і не можемо визначитися з національною ідеєю. А вона проста – безпека дітей.

Навіщо тоді оце все, якщо ми не можемо захистити своїх дітей?! 

Я всіма силами – за ювенальну юстицію. За жорсткий контроль за батьками, у яких є діти. Діти – не можуть себе захистити. І якщо дорослі, в тому числі найрідніші, теж не захищають, а навпаки, то чому держава не може в це втрутитися?

Інтернати, дитячі будинки – це нонсенс. Це дорого і неефективно. Але ж світ, цивілізований і розвинений, шукає і знаходить виходи із ситуацій. Ми, з такими темпами, ніколи не трансформуємо інтернати в притомні заклади. Ніколи не вибудуємо систему патронатних, прийомних сімей. Тому що існує дуже багато дорослих, які зацікавлені в збережені своїх годівниць.

І якщо ми не можемо захистити, вилікувати чи врятувати своїх дітей, то треба дозволити усиновлення іноземцям з успішних країн.

Швеція, наприклад, в 1979 році першою у світі заборонила фізичне покарання дітей. В Швеції зараз можна отримати кримінальне покарання за усі види домашнього насилля. Можуть ув’язнити навіть за усні погрози. За те, що піднято руку на дитину, покарання від штрафу до 10 років в’язниці.

Франція забороняє будь – яке насильство по відношенню до дітей – психологічне, фізичне, економічне та сексуальне. Покарання – до 15 років.

Читайте також: Про цькування в українських школах та зустрічі Ніка Вуйчича з учителями та учнями

Скоро 1 червня. День захисту дітей. Найоблудливіше свято із усіх, що я знаю. Дітям будуть роздавати морозиво і кольорові кульки, зроблять безкоштовним відвідування цирку, дельфінарію, зоопарку, театру. Діти будуть танцювати на площах наших міст, ми плескатимо в долоні.

І спробуємо не думати про те, що саме зараз, коли роздають морозиво і кольорові кульки, зараз, коли музика і дитячі тонесенькі голоси лунають над містом, чужа зболена дитина вмирає.

Коли вмре – напишемо про янголів і задамо риторичні питання. Ось як я зараз.

І від цього хочеться кричати. Ми вбиваємо своїх дітей. Ми дозволяємо вбивати своїх дітей.

Кращі публікації з блогів відтепер у твоєму месенджері! Підписуйся на UAINFO у Telegram: https://t.me/uainfo_org