Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогодні, 9 липня

Про що можуть домовитися Трамп і Путін

Не очікую, що 16 липня в Гельсінкі будуть прийняті якісь доленосні рішення щодо нашої країни. І думаю, що це – не привід для песимізму. По-перше, Україна як і раніше залишається ключовим політичним партнером США на сході Європи. По-друге, військове протистояння на сході нашої країни перебуває в тій фазі, за якої вирішення ситуації шляхом домовленостей основних світових акторів зараз нереальне – військово-політичні інтереси Заходу й України, з одного боку, й інтереси Росії, з іншого боку, настільки розходяться, що одним ударом розрубати "гордіїв вузол" неможливо.  На жаль, це затяжна війна, стрімких варіантів її припинення немає.

Футбол для росіян – лише продовження війни іншими засобами

Від ганьби 1934 року і 1978 року ганьба 2018 року відрізняється тільки одним – Путін вже веде війну. Він отримав індульгенцію на продовження й розширення військових дій. На тортури. На вбивства. На смерть. На бомбардування. Багато хто з молодих росіян, що зараз радіє перемогам власної збірної або переживає через незабите пенальті, незабаром може повернутися додому в цинковій труні. Але це – їхній власний вибір. Нація, яка вважає за краще єднатися навколо футболу, ніж єднатися в боротьбі проти огидної диктатури, не заслуговує на історичну поблажливість. Просто тому, що вона демонструє, що може бути єдиною, тільки ось злочини власної влади її не цікавлять. 

Прeзидeнт Дуда видав сeнсаційну інформацію

Цe просто гидко, коли політики маніпулюють такими рeчами, як смeрті своіх співгромадян. Кості загиблих – то нe найкращий матeріал, щоб закладати політичний фундамeнт пeрeд виборами. Польський прeзидeнт відмовився іхати на відкриття мeморіалу вбитим украінцям в Сагрині, який був збудований майжe 10 років тому. Бо на кістках польських громадян украінського походжeння політичного капіталу в сучасній Польщі нe збудуєш. Встати на коліна пeрeд власними громадянами-украінцями, вбитими своіми польськими співгромадянами - такоі ідeі чинниму прeзидeнту Польщі в голову тeж нe приходить.

Письменник: Життя Лук'яненка – наче втілена ілюстрація того, як Господь винагороджує за стійкість

Його життя – наче втілена ілюстрація того, як Господь винагороджує за стійкість. Він недарма казав комусь із інших наших дисидентів на зоні фразу: "Навіть якщо я залишуся останнім українцем, я і тоді боротимуся за Україну", – бо всі передумови до цього в позачасся Щербицького вже були створені. 27 років таборів, місяці в камері смертників, як у шлунку кита, без жодних видимих ознак того, що хоч колись це зміниться, але з непорушною вірою в це. І – побачений на власні очі всього через кілька років крах колоса на глиняних ногах, знаменитий його учнівський зошит, в якому він напише Акт проголошення незалежності, та її проголошення на його день народження.

Що не так із нашими інтелігентами

Надмірної любові в широких народних мас вони ніколи не викликали. Це ставлення найточніше окреслив засновник "нового журналізму" Том Вулф, що залишив цей світ у травні: "Інтелектуал завжди обурений. Він годується гнівом, не може без гніву. Визначний лінгвіст Ноам Хомський став інтелектуалом, коли публічно засудив війну у В’єтнамі, у якій геть нічого не петрав". Хомський, батько якого народився в Україні, дав змогу Вулфу усвідомити те, чому він сам ніколи не хотів бути інтелектуалом. Адже такі люди добре розбираються в якомусь одному питанні, але публічно висловлюються винятково щодо інших.

Сімейні справи Пушкіна й Гітлера

Справжніх мотивів Пушкіна ми, певно, і не взнаємо. Але дивлячись на нинішню Росію, бачимо, що гроші й політичні маніфести там взаємозалежні. І сталося це не сьогодні. А ще. Політика, й передовсім російська, спонукає всіх, хто в неї вліз, бачити світ тільки чорним або білим. Причому не має значення, що біле може бути насправді чорним і навпаки. І коли "властитель дум" однією ногою в політиці, своїм помислам він – вже не власник. Писалося мені це не тому, щоб виправдати повалення погруддя Пушкіна в Золочеві. Тим паче, що він більше цінував "нерукотворний" пам’ятник собі. Просто, це така собі стара сімейна історія. Російська історія.

Жупан на чолі, шкірка куниці в гаманці й інші цікавинки про хорватів

Якщо ви подивитеся на сучасних хорватів, коли вони працюють, ви зрозумієте, що за півтора тисячоліття вони так і не звикли до балканської спеки. Білі хорвати лишилися на місці, в Галичині та на прилеглих терторіях Польщі, які лишалися українськими етнічними землями аж до 1947 року, а також у Східній Словаччині, де й досі переважають українці та їхні нащадки. У давнину "білий" означало "північний" (звідси – білоруси). Хорвати діляться на дви великі частини – мешканців Далмації, які вирізняються великим зростом (змагаються за світову першість із норвежцями), та мешканців віддалених від моря територій, які мають помірний, більш звичний для слов'ян зріст.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram