MENU

Що робить американські вибори схожими на українські

2165 1

Чим більше стежиш за виборами у США, тим більше наздоганяє відчуття дежавю. Стійке враження, що десь ми щось подібне вже бачили чи чули. І "десь" – це в Україні. Проміжні американські вибори – не виняток. Звісно, не варто говорити про якусь відверту "українізацію" чи загалом "істернізацію" Заходу (не вестернізацією же Сходу єдиною), але політична риторика й поведінка ключових політичних акторів у часи Дональда Трампа місцями стає схожою на українську принаймні такими моментами.

1. Нарешті ще десь, окрім України, кожні вибори сприймаються як вирішальні й майже історичні. Установка на те, що "ще одні вибори, й усе стане на свої місця" давно стала must have в Україні, але не особливо фігурувала в усталених західних демократіях.

2. Політичні суперники у США зазвичай були не більше, ніж політичними суперниками. Опонентами, вартими поваги на камери та поза ними. Тепер бачимо певні нотки українськості, коли політичні опоненти з легкої руки президента Трампа перетворюються на запеклих ворогів. Настільки запеклих, що деякі фанати президента готові навіть саморобні бомби їм надсилати.

3. Ситуація, коли нейтральні, збалансовані голоси залишились хіба в поодиноких аналітичних центрах, тому що всі пішли на політичний фронт виборювати перемогу для свого кандидата (читай – рятувати країну) тепер спостерігається й у США. Все важче знайти тих, хто може збалансовано та відсторонено оцінювати ситуацію. Все важче намацати золоту середину.

Читайте також: На США чекають роки запеклого протистояння

4. Шалена поляризація напередодні виборів тепер стала фішкою й у США. Таке враження, що справа Манафорта "розділяй суспільство і здобувай перемогу" живе та процвітає, попри його нинішню "зайнятість" у розслідуванні спецпрокурора Мюллера.

5. Торгівля страхом – надійний спосіб до перемоги. Для чого напружуватись над програмними положеннями, якщо можна взяти в оборот кілька лякачок і розкручувати їх до півнепритомності натовпу. В Україні та в Америці вони різні, але працюють однаково добре. У Штатах (як і в країнах ЄС) навіть краще, бо є більше чого втрачати.

6. Неважливо, що насправді відбувається – важливо, як про це повідомляють ті, хто викликає політичну симпатію на телеканалах (у нас), чи на телеканалах і в Твіттері (у них). У випадку Трампа, як показує досвід, він здатний ледве не будь-яку ситуацію прокомунікувати на власну користь – або як переможець, або як безневинна жертва. Змішані результати проміжних виборів для Республіканської партії – поразка в Палаті представників і перемога в Сенаті – дають його адміністрації можливість розігрувати й ту, й іншу карту, залежно від потреби.

7. Справжня політична реальність по-справжньому оживає тільки тоді, коли, як дзиґа, обертається навколо персони президента. Як продемонстрували нинішні вибори у США, ніщо так не здатне було мотивувати й мобілізувати виборця як фактор президента. Зокрема, гасло "зупинити Трампа" для демократів і бажання "захистити Трампа" для його електоральної бази. В Україні президент як уособлення всіх негараздів давно не є чимось екзотичним, а бажання це зло знешкодити з'являється вже за якихось півроку-рік після президентських виборів.

Читайте також: Як покласти край пануванню демократичного феодалізму в Україні

8. В Америці, як і в Україні, все частіше можеш потрапити в головний законодавчий орган чи інші важливі політичні посади, не готуючись до цього свідомо півжиття. Перемога Трампа на попередніх виборах, як і велика кількість "випадкових" кандидатів не з політики на нинішніх проміжних, показує, що в губернатори, сенатори чи президенти необов'язково готуватися з народження, як полюбляли раніше жартувати в Америці. А 29-річний вік наймолодшої в історії конгресменки, якою в результаті останніх виборів стала Александрія Оказіо-Кортес із Нью-Йорка, явно не міг би претендувати на жодну сенсацію в Україні. А у Штатах про це не втомлюються повідомляти вже котрий день поспіль як про щось надзвичайне.

9. Агенти Кремля – це вже фактор на виборах не тільки в Україні, але й у США (хоч і порівняно з нами в мікромасштабах). Конгресмен Дана Рорабахер, якого не один рік називали улюбленцем Путіна в Конгресі через його прокремлівську позицію у критично важливих питаннях (зокрема, щодо списку Магнітського й анексії Криму), не зміг цього разу переобратись у Каліфорнії не в останню чергу через точкову атаку на нього як агента Путіна. І це при тому, що тема Росії та її втручання в американські вибори не є визначальною для електорального вибору американців.

Звісно, є й чимало речей – і проміжні американські вибори це ще раз чітко продемонстрували – яких нам варто повчитись у США. Взяти хоча б розуміння важливості відновлення системи стримувань і противаг. Чи усвідомлення важливості підтримувати "свого" кандидата з допомогою принаймні мінімальних пожертв і таким чином робити його підзвітним виборцям, а не списку обраних грошових мішків. І про це теж треба окремо говорити.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Альона ГЕТЬМАНЧУК


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  

Новости