Відомий український співак Святослав Вакарчук за кілька днів перед черговими президентськими виборами звернувся до українців із закликом відповідально поставитися до обрання лідера держави.

Хоч за його високими критеріями, які він нещодавно озвучив, нині ніби й нема кого обирати гарантом української держави.

Тому заклик настільки ж важливий, настільки й наївний і малопродуктивний. Разом із тим, негоже буде просто відмахнутися від слів загальнонаціонального українського улюбленця.

Варто принаймні розібратися, чому його слова нині сприймаються ледь не з роздратуванням. На відміну від його пісень.

Спочатку скажемо, що Святослав Вакарчук для українців – не просто співак і музикант. Як не пафосно й красиво це буде сказано, але він – голос української душі. І в даному випадку правда виправдовує пафос. Мабуть, тому й популярний. Мабуть, тому й улюблений.

В чому ж його внутрішній секрет, крім безумовної харизми? Так, гарна музика, добре аранжування, що особливо вирізняє його на фоні масової прогресуючої музичної безликості.

Але не це вирізняє його з-поміж інших. Вирізняють тексти, точно й зі смаком покладені на музику. Ось у цих добре музично оформлених і цікаво проспіваних текстах і вся загадка Вакарчука. І його тріумфальний впродовж понад 20 років успіх.

З часом ми звикли, що Слава – так по-родинному звикли ми всі називати нашого блискучого Вакарчука – говорить з нами про дуже важливі й близькі кожному українцеві речі. Тому й стали чекати від нього все нових одкровень і нових смислів.

Святослав відчув це й невипадково час від часу поринав у громадську а то й політичну роботу. Без особливого успіху. Бо ставав там у стрій, шеренгу, натовп. Але то не його, бо він лідер і генерує нові тексти, нові смисли, нові поняття, нову відповідальність. Він не може бути рядовим у строю. Навіть у Верховній Раді.

Читайте також: Президентські вибори – це новий старт

Їздив вчитися до Америки. Але це мало, що йому дало. Прийшов час до якісно нового стрибка й закордонні мудрагелі мало що могли дати талановитому чоловіку зі сторозтерзаної країни, де все треба починати спочатку.

Попереду замаячили президентські вибори. І хоч він так високо ніколи не ставив свої амбіції громадянина країни, але збіг обставин сам підштовхнув його до проблеми вибору подальшого шляху.

Довго мучився з остаточним вибором. Хоча б тому, що ще не все сказав, не все проспівав, не все доробив там, де його голос був надто важливим для мільйонів людей. Тому кидати справу, яку ти нині дуже добре робиш і яка суперважлива як для тебе, так і для твоїх слухачів, і поринати в трясовину української політики, де все треба будувати по-новому, він ніяк не наважувався.

Сумніви в своїй готовності до такої відповідальної місії врешті догризли його почуття відповідальності й він здався.

Але печаль країни не втому, що Святослав Вакарчук здався й не пішов у велику політику. Може, він би й був нині неідеальним президентом. Але, здається мені, що на нинішні часи це був би найкращий вибір.

Печаль у тім, що нині, закликаючи кожну свідому людину до такого ж свідомого вибору, він сам цей вибір не зробив і не показав багатьом своїм прихильникам, для яких він безумовний авторитет, хто вартий їхньої уваги.

Українська людина нині вкрай розгублена. Знамениті українські Майдани, які багатьом відкрили очі й сформували певні цінності, згодом були розтоптані самими ж обранцями цих Майданів.

Так сталося, що в країні наразі критично мало людей, які лишилися загальнонаціональними авторитетами і які б могли допомогли нації визначитися з кращим вибором. І серед цих кількох людей однозначно був Святослав Вакарчук.

Але Слава – славний син свого народу – сам розгубився. Став переконувати себе, що він грає в довгу й наступним разом уже не зіскочить і буде готовим стати президентом. Мовляв, країна ще не готова до його приходу.

Читайте також: Як правильно й швидко обирати Президента

Слава мав шанс переломити хід виборів і своєю підтримкою дати поштовх достойним претендентам. Так, може, й не настільки харизматичним і яскравим ораторам, до яких встиг вже звикнути український виборець, але, безумовно, ідеологічно, морально й професійно відповідним часу й завданням, що постають.

Але Слава цього не зробив, чим поставив країну в досить ризикований експеримент, коли до влади можуть прийти геть не готові до державних справ люди.

Може, ще сонні українці прокинуться і в останню хвилину схаменуться, але це вже буде заслуга не Вакарчука, який виявився таким же розгубленим і трохи полохливим українцем, котрий до того ж не зумів побороти власний егоїзм.

Мудрі люди сказали б, що це проблема зростання й становлення нації. Мабуть, так. Печально, що ця нація так довго прокидається і все ніяк не може підвестися на рівні ноги. Все коліна тремтять. Страх і невіра надовго оселилася в українських душах. Чи назавжди?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram