Надворі особлива пора, коли бруньки на деревах – як іскри салютів, що от-от вибухнуть і розірвуться святом.

Київ вечорами принишклий і надміру урочистий, наче за мить до перших нот незримого симфонічного оркестру, що на його концерт ми всі так давно чекали, наче таке може трапитися раз у житті. Ну як це взагалі можливо – вже не мерзнуть пальці, й вечір огортає тебе лагідним теплом, із чого б це він замінив злість на милість? Що йому від тебе треба, от невже це щиро?

Читайте також: Коли розтає сніг і небо таке безжально блакитне

Це небезпечна пора, адже тепер, якщо кілька днів не особливо з‘являтися надворі, можна проґавити весну. Все вибухне й одцвіте, весна тепер, як салют – коротка мить видовищ, яким ніяк не намилуватися.

Що вони роблять із нами, ці квіти абрикос і вишень, що перетворюють повітря на якийсь алхімічний трунок, на жар життя, з якого синтезують золото, на концентрат первісних почуттів? Що з ними потім робити? Де воно все було раніше? Невже так щороку? Невже це насправді таке буває – весна?

Читайте також: Що почуємо в довгій білій зимі

Навіть якби нічого більше не робити і стояти поруч із вишневими бруньками й дивитися на них безперестанку – все одно промайне. Ти кліпнеш, а весна на це тільки й чекала. Весна промайне. Ніколи сповна нею не напитися, скільки не пий її тепло – вона не вино, вона – ефір. Камфора. Весна буде як нашатирний спирт – вона приводить до тями, і тяму цю забирає.

Салют – це вітання. Концерт буде без антракту.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram