MENU

Честь і гідність залишаються головними рушіями українських протестів

773 0

Про українські протести можна складати народні прикмети: якщо в жовтні-листопаді в політиці неспокійно, невдовзі Майдан, пише для "Тижня" Дмитро Крапивенко

Це тільки погано обізнані з українськими реаліями скажуть, що їх лише два було. А "Україна без Кучми", а податковий Майдан або протести під проводом Михайла Саакашвілі? Українці – народ темпераментний, не впадають у зимову сплячку, а, навпаки, усю свою громадянську енергію акумулюють якраз у період перших приморозків.

Зараз знову прикмети віщують неспокій: Володимир Зеленський має відбути на важливі переговори в "нормандському форматі" 9 грудня, а з чим він повернеться і як його тут зустрінуть, можна тільки здогадуватися. Віктор Янукович, коли відмовився від євроінтеграції, повернувся з Вільнюса до іншої країни, яку йому невдовзі довелося покинути, та ще й таким пригодницьким маршрутом, що й Жуль Верн позаздрив би. Нинішній президент сподівається, що повернеться з миром, але не любить говорити про ціну такого миру.

Завжди виникає резонне запитання: хто стоїть за тими чи іншими протестами? Росіяни переконують увесь світ (насправді передусім себе), що кожен українець, який виходить на вулицю, отримує транш від американського Держдепу. На Заході дивляться з емпатією, але по-батьківськи застерігають пальчиком: дивіться, щоб не було радикалізму й насильства. Більша ж частина наших співвітчизників протестів цурається, і в цьому нічого дивного: так в усьому світі.

Читайте також: Українців кличуть на Майдан уже цієї неділі

Активісти – ті, кому "більше за всіх треба", до кожної влади мають свій набір претензій. Зазвичай вони зводяться до встановлення справедливості в таких резонансних справах, як розстріли на Майдані чи загибель Катерини Гандзюк. Такі протести нечисленні й нерадикальні: звідти не буває фото, здатних сколихнути світ, їх ліниво висвітлює більшість медіа, на них мляво реагує влада. Але реагує, отже, бодай як подразник це працює.

І слід розчарувати конспірологів: за такими протестами ніхто не стоїть, окрім їхніх безпосередніх учасників. У це майже не вірять ті, хто "за так" нічого не робить. Не має значення, хто це: корумпований чиновник чи бідний любитель халяви й "безпрограшних лотерей", вони однаково ненавидять тих, хто здатний діяти без прямого зиску.

Але корупціонер і "халявник" теж можуть вийти на вулицю. Ясно, що не безплатно. Коли функціонерові чи бізнесмену-тіньовикові влада притискає хвоста, він шукає спосіб гучно заявити про себе. Шиють прапори, малюють плакати, наймають "професійних революціонерів" із погодинною тарифікацією – і вперед, на барикади.

Вороги таких дійств – журналісти, вони швидко вираховують випадкових людей на цих мітингах. Але стратегічно хід виправданий. Учорашній "рішала" свій персональний гнів упаковує як протест проти "свавілля НБУ (уряду, Ради, міністерства)", стає борцем за пільги, субсидії і долар по п'ять гривень.

Влада на таку клоунаду реагує ще млявіше, ніж на пікети справжніх громадських активістів. Але керманич протестів у кожному разі отримує свій профіт: "борця за щастя народне" покажуть по телевізору, звідки він звернеться до всіх знедолених і на ранок прокинеться популярним. Один із таких прикладів – Вадим Рабінович і його "герилья" проти НБУ та Валерії Гонтаревої.

Читайте також: Дистанцію, яку режим Януковича проходив роками, режим Зеленського долає за місяці – Портников

Політологи вже з 20 років у своїх прогнозах лякають соціально-економічними протестами: мовляв, от люди отримають платіжки за комірне, як побачать там астрономічні суми, то одразу вийдуть страйкувати на вулиці. Добробут українців справді зростає доволі скромно, і бідність у нашій країні зовсім не європейських масштабів, однак "тарифний Майдан" – це радше мем, хохма, ніж політичне явище.

Річ у тім, що на темі зубожіння люблять хайпанути ті самі політики, що й влаштовують кишенькові демонстрації. Профспілки, за дуже нечисленними винятками, – це структури олігархів, які знову ж таки організовують протест у випадку, коли він має якийсь політичний сенс для "сюзерена". Самі ж знедолені шукають спосіб вижити в обставинах, пристосуватися до них.

У цьому є певний парадокс: кожен українець любить побідкатися й понарікати на злидні, що обсіли, але підняти ці гасла як прапор боротьби – таких масових прецедентів ми в новітній українській історії не бачили. 

Хоч би скільки кепкували циніки, а честь і гідність залишаються головними рушіями українських протестів. Капітуляція та мир за всяку ціну – це історія не про гроші, не про мільярди російських компенсацій, якими марить Ігор Коломойський. Поступки Росії – це те, що ставить хрест на нашому майбутньому як країни.

Те, що проти капітуляції поки що не вийшли сотні тисяч, свідчить лише про те, що обриси поразки недостатньо чіткі і є ще надія зберегти честь, гідність і територіальну цілісність. Якщо ці критерії стануть предметом компромісів 9 грудня, то Володимира Зеленського в Києві чекатиме неймовірно гаряча зустріч.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Дмитро КРАПИВЕНКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини