Я не часто роблю якісь прогнози, проте є дві речі, які я зараз можу передбачити досить впевнено.

Перша: бляцька вакханалія в російських ЗМІ коли-небудь закінчиться.

picture_1

І друга: після цього нам з росіянами далі жити разом.

Як би ні хотілося більшості мешканців Росії, а патріотичний угар врешті піде на спад. Ситуація на сході України владнається - в ту, чи іншу сторону, але владнається, люди припинять стріляти і почнуть робити те, що робить решта світу: виробляти якісь товари та послуги. Чесно або з порушенням закону, визнано чи не визнано, але все заспокоїться, як це було в Придністров’ї, в Абхазії та в Осетії. Ми всі повернемося до своїх справ, будемо будувати своє життя, та розмірковувати, як жити далі. І українці, і росіяни.

І як завжди після ярких, бурхливих емоцій наступить похмілля. І цього разу похмілля буде для росіян нестерпним. Тому ще тепер вони не просто обійняли якусь сторону в конфлікті, в якому є якась правда з одного боку, та є якась правда з іншого. Цього разу вони на голому місці самі штучно створили конфлікт, та стали однією з його сторін. Вони переконали самі себе в існуванні фантастичного світу (якого ніхто крім них не бачить), де в Києві ЦРУ скинуло легітимного президента, а фашисти п’ють кров російських немовлят. І оскільки затягнути в цю вигадану реальність із собою весь світ вони не зможуть, їм доведеться повертатись в нашу. В ту, де твердження, що бандерівці були пособниками нацистів ЯКРАЗ І Є намаганням поставити під сумнів результати Нюрнбергга, тобто в Росії за це зараз мають саджати в тюрму. В ту, де Ярош написав, що не розуміє расизму, і білорус Жизнєвський та вірменин Нігоян йому брати набагато більше, чим етнічні українці, що продають свою країну. В ту, де перемогу на виборах президента одержав невідомий першому каналу Порошенко. В ту, де доведеться визнати, що всі, кого росіяни називали бандерівцями, насправді - просто українці.

І це обернеться жорстокою ломкою.

Щоб оцінити її масштаб, почитайте книжки Гюнтера Грасса. Колишній солдат СС, Грасс розпочав одну з найкращих своїх книжок словами “Якщо ти німець, та народився в 20-му сторіччі - ти винуватий”. В кожній його книзі є люди, які пам’ятають, як “алєлі над намі флагі с чьорной свастікой в бєлом кругє”, та не можуть збагнути - як, як вони могли припуститися цих помилок? Як все це стало можливим? Як вони могли дивитися просто в очі реальності, та не бачити її?

Як все це стало можливим? Як вони могли дивитися просто в очі реальності, та не бачити її?

І справді, як це сталося? 

Всупереч впевненості більшості людей, що Гітлер прийшов до влади через перемогу на демократичних виборах (це часто використовують, як аргумент проти демократії), на жодних виборах в своєму житті Гітлер не перемагав.

В квітні 1932 року Гітлер програв вибори рейхспрезидента, а в липні 1932 НСДАП набрала 37,8% голосів на парламентських виборах, і хоча і опинилася на першому місті в списку, все одно не мала ані партнерів, ані більшості. Нацисти продовжували розштовхувати ситуацію, і в листопаді 1932 відбулися ще одні вибори в рейхстаг, на яких нацисти набрали навіть менше - 33,1%. 

Взимку 32-33 нацисти домовилися з політичним істеблишментом, і президент Німеччини фон Гінденбург призначив Гітлера на посаду канцлера в обхід парламенту. Після цього рейхстаг розпустили знову, і, вже з Гітлером на найвпливовішому пості та нацистами на ключових посадах, організували ще одні парламентські вибори, в березні 1933. Попри шалену пропаганду та тиск, нацисти знов набрали лише 43,9% - менше, ніж Єдина Росія в 2003 (враховуючи одномандатників). 

Оскільки їх це категорично не влаштовувало, вже за тиждень після виборів Гітлер створив “Міністерство народної просвіти на пропаганди”, потім почав створювати концтабори. Протягом 1933 року нацисти розправилися із всіма політичними противниками, заборонили решту партій та в грудні 1933 організували безальтернативні вибори в парламент. 

В бюлетені знаходилася лише одна партія - НСДАП, а поля “проти” в ньому просто не було. І нарешті нацисти набрали 92%.

Тобто, провина німецького народу в тому, що Гітлер прийшов до влади, безумовно була. Але полягала вона не в тому, що німці завзято голосували за нацистів (на альтернативних виборах нацисти жодного разу не показали середнього результату Єдиної Росії), а в тому, що вони здебільшого нічого не робили. 

Більшість німецької інтелігенції до 33-го року були аполітичними противсіхами, а після 33-го - їм залишилося або емігрувати, або поступово інтегруватися в те, що залишилося від німецького суспільства.

А залишився від нього суцільний Гьобельс, ура-патріотизм, захистимо німців всього світу, судєтинаш, австріянаш і таке інше. 

В Німеччині з’явилася своя, паралельна реальність, про яку багато писали Ремарк, Цвейг та інші німецькі інтелігенти, що намагалися зберегти розум. Градус істерії в цієї реальності, передоз нею були фатальними для суспільства та культури. 

І ступінь самобичування, сила похмільного синдрому, який охопив Німеччину в 45-ому, важко з чимось порівняти.

Але головне було в тому, що німцям не просто треба було жити далі. Їм треба було жити з тими, хто був їхнім ворогом. Їм треба було будувати відносини із французами, голландцями, англійцями, врешті решт - євреями. Їм треба було знову згадувати, що вони - решта націй - люди, і що з ними тепер треба спілкуватися, треба домовлятися про щось, і треба вчитися дивитися на них, не ховаючи від сорому очі.

Я хотів би сказати, що після того, як війна на сході України завершиться, ми нарешті зможемо жити самі по собі, а росіяни - самі по собі. Хотів би, щоб наші країни раптово опинилися на відстані 10.000 кілометрів одна від одної. Щоб Росія переїхала в Африку, або Україна - в Південну Америку. Але цього не станеться. Ми все ще будемо мати найдовший сухопутний кордон саме із Росією, вона (скоріше за все) залишиться нашим найбільшим торгівельним партнером, або одним із найбільших, як і ми для неї. І росіянам доведеться вчитися знову спілкуватися з українцями. Їм доведеться згадувати про те, що ми - люди, і намагатися якось укласти в своїй голові той факт, що в нас є діти, ми чистимо зуби зранку та п’ємо пиво ввечері.

І це буде для них найтяжчим випробуванням. Бо сьогоднішня російська пропаганда принципово не дає “своїм” побачити у противнику людину, або хоча б договороспособну істоту. Ви бачили хоча б один репортаж по російському телебаченню (я маю на увазі “те саме телебачення”) про те, що з бандерівцем можна домовитися? Хоча б про щось? Хоча б один репортаж про те, що на заході України живуть не вампіри (або, хоча б, що там не всі є вампірами), що людина може бути патріотом України, і при цьому не бути божевільним бісом? Всі свої сили російські гьобельси кинули на те, щоб довести: в Україні живуть росіяни та демони. Будь-який мешканець України, який не є росіянином - автоматично демон. І в викривленому світі, в якому опинилися всі, хто дивиться російський телевізор, ніякі компроміси або домовленості з мешканцями України, що не вважають себе росіянами - неможливі.

Це одна з головних причин того, чому ніякі дипломатичні еківоки на Донбасі не працюють, і одна з головних причин того, чому на Донбасі сьогодні ллється кров. І це буде однією з головних причин жорстокості того похмілля, яке чекає на росіян (нинішні панічні реляції російських націоналістів “Путін всех сліл!” я бачу симптомом цього близького похмілля). Тому що одна справа - заходитися слиною перед екраном монітора, коли йде війна, а інша - працювати потім з реальними людьми в реальному світі, коли війна закінчиться.