Сьогодні нашому взводу видали особисті автомати. В пошарпаних армійських дерев'янних скринях, в аводській смаці, нульові, некористовані. Мені дістався 83-го року випуску.

Я не набагато старше його, народився у 82-гому. І мені не дає спокою думка: це ж виходить, я був маленьким, повзав по батьківській хаті, а десь на радянському заводі було виготовлено призначений мені долею автомат. Нічим не відмінний від своїх братів, він подорожував у своїй скрині по військовим частинам, відлежувався на складах, поки я дорослішав.

Дивно це. Потроху вчишся жити, осягаєш світ, пізнаєш жінку, засвоюєш правила людського соціуму та пробуєш ці правила на зуб - а всі ці роки десь в спокійній напівтемряві збройних складів лежить автомат, і чекає на тебе.