Я працюю у медичному закладі, який розташований якраз на дорозі між дитячою обласною лікарнею та іншим цивілізованим світом. Це принципово, бо якби не це, то й не прийшлось би можливо, розводитись про основний принцип пострадянської медицини (але це трохи згодом). І от, раніше, коли мій вік з більшою ймовірністю можна було назвати репродуктивним, хоча важливо не це, а важливо тут те, що мої друзі, знайомі і знайомі знайомих, теж були репродуктивного віку, - тобто, іншими словами вони були здатні активно розмножатись, що вони і робили переважно цілком успішно. Своїх чад вони носили на огляд до лікарів в дитячу обласну лікарню, про яку вже згадувалось, і недарма. Промєжду прочім, заходили вони і до дитячого ортопеда.

Причому заходили в райдужному настрої, а виходили у трагічному. Ось тут саме і починає вже вимальовуватись цей основний принцип, але про нього пізніше. Справа у тому, що ортопеди направо і наліво ліпили бідним мамочкам і папочкам (а вірніше їх немовляткам) діагноз «вроджений звих стегна» або «вроджена дисплазія» тощо. Це автоматично означало, що їхня дитина буде кульгати ж кінця своїх днів, якщо негайно, прямо тут, і аж зовсім не задешево не купити прибамбаси а-ля «стрємєна Павліка», які виготовлялись лікарями-умєльцами прямо тут і успішно розповсюджувались серед страждущіх, чи скоріше псевдостраждущіх. На практиці це означало, що дитинка мала знаходитись у цих приспособах мінімум кілька місяців у розчепіреному стані. Наскільки це зручно, можете собі самі уявити в залежності від того, наскільки у вас розвинута уява. Вистачить уявити себе, наприклад, жабкою. І так кілька місяців. Ви вже відчуваєте наближення основного принципу медицини ? Нє??? Пояснюю. Якщо діагноз справді є, то прибамбаси потрібні, а якщо діагноз придуманий, то вони теж потрібні, тільки не дитині, а тому, хто їх продає… 

Отже бідні батьки в соплях і сльозах виходять з тієї лікарні, і плентаються додому. І тут дехто з них, з тих, хто сприймав світ з більшою дозою адекватності, проходячи повз мій скромний заклад, про який теж вище писалось, згадує про існування мене, як людини, що має відношення до медицини. І тут, - ех!!! Картина мірозданія змінюється, батьки ідуть додому щасливі, бо я їм говорю що їхня дитина здорова валіть звідси і не морочте голову. Справа у тому, що діагнози, про які писалось вище, ставляться приблизно за одну хвилину, якщо не затягувати процес, - 20 секунд на огляд дитини, 20 на розглядання знімка, і ще 20 на усі – пусі з младєнцем. Карочє, я ці всі діагнози знімав зо свістом, аж навіть мої колеги почали на мене коситись з недовірою. Але це так було спочатку, доки я не став замислюватись, а шож такоє проісходіт, чож це я всі ці діагнози знімаю всі підряд?

Потім я став чухати потилицю і по сто разів роздивлятись ті знімки, зі зростаючою недовірою до себе…. Але результат був незмінний. Не находив я ніяких проблем… І ось якось так получається, що за останніх років з 20 я жодного разу не підтвердив вищевказаного діагнозу. Жодного разу!! А за ці роки діточок, яких я мацав і крутив, назбиралось вже цілий табунець, бо мінімум 2 - 3 рази на рік до мене таки приходили. І ось сьогодні попався мені в руки вже онук одного з друзів. І шо ви думаєте, - воз і нинє там. Ліплять лікарі діагнози… Ліплять… Все для того, щоб впарити хоч щось наляканій мамочці, здерти якусь копійку, тіпа з паршивої вівці хоч шерсті клок. У даному випадку порадили купити спецподушечку, блеать за 600 гривень. Кажуть, - ну тут у вас ніби не так погано, але подушечку купіть…. Рецептік виписали, прізвище доктора чьотко читається на штампі… Ну ось, і приницип пострадянської медицини вже повстає на повний зріст… Я його називаю «принцип переляку». Спочатку лякаєш мамочку, а потім робиш з нею шо хочеш. Вона купить все. Цей принцип, звісно, нічим не відрізняється від вокзального гоп-стопу, але у виконанні солідного доктора він виглядає віртуозно, майже як фокус Акопяна. Стоп, скажете ви, і шо, це у нас такі люди у білих халатах ?? А шо «стоп» ? Ну да, у нас саме такі люди у білих халатах. Вони з вас вижмуть останнє, життя ж таке, сурове, їм же треба машину заправити, чи власний кендюх… На щастя, такі не всі, є ще монстри, правда задовбетесь їх шукати.

Але прийдеться шукати. Особливо, якщо вам впарюють цілий список дороговартісних препаратів, та ще й говорять де купити, та ще й на бланку з печаткою хвамілія ескулапа є, - знайте точно, - вас тупо розводять. Без жодних сумнівів…. Але що поробиш? Переляк коштує грошей….