Є футбольне правило: «Не забиваєш ти – забивають тобі». Цей принцип працює в усіх сферах життя. Якби українські війська не стояли живими мішенями впродовж місяців, не було б ні Іловайська, ні Дебальцевого, ні невідомого більшості українців побоїща в Старбільську. 

Цей же принцип реалізується і в економіці. Я досі не знаю, чия злочинна бездіяльність чи ворожа воля дозволила втекти з України найзлочиннішим і найбагатшим «діячам» влади Януковича. Якщо про Е. Ставицького показано було купу злитків золота – відверте «відчіпне», котре дозволило йому уникнути відповідальності, то, може, інші міністри знаходили непублічний шлях своїх багатств до міліцейських кишень? Бо ніяк інакше я не можу пояснити дивовижну ауру недоторканності, яка оточує регіоналів колишніх і нинішніх: від перших кроків нової влади і до сьогодні стосовно них не відкривають кримінальних справ, не розшукують, не судять заочно, хоча закон такий, здається, вже прийнятий. Навіть останніми тижнями, коли почався нарешті рух у сфері боротьби з крадіями, заарештовують і відкривають кримінальні справи стосовно кепівників найвищого ешелону, призначених уже новим Президентом і Парламентом! Як це розуміти? Що в новому уряді красти не можна, а за старі мільярдні покражі хай бандити Януковича розкошують по екзотичних краях?

Цей хід подій переконав регіоналів: як були безкарними, так і зостались. Отож вони осміліли і почали наступ уже в сфері політичній. Причім вражає бездоганна скоординованість дій: ніби випадково в політичних ток-шоу на всіх каналах поставили проблему відповідальності депутатів за виконання чи обіцянок, чи коаліційної угоди, чи переписання закону про люстрацію, чи ще бозна й чого… Вімкнула «Чорное зеркало»: кричать, «обличают», аж слиною бризкають. Формують суспільну думку. І, знов-таки, на диво синхронно, створили тіньовий кабінет міністрів, відверто проголосили мету: організація «протестного руху». Ясно, чого вони намагаються добитися: зняти Яценюка, провести разом з місцевими і парламентські вибори, граючи на зростанні цін і зубожінні людей, повернутися в парламент і уряд – і спинити реформи, які почали переходити із словесних формул у конкретні дії.

Знов-таки, усім зрозуміло, що розробила стратегію і керує процесом Москва. Якщо пам’ятаєте, в останньому виступі Янукович виразив готовність «возглавить протестное движение». Було смішно: крім підривів банків і волонтерських центрів за московські гроші, інших «протестних рухів» я в Україні не помітила.

Демонстрації платників кредитів, шахтарів, авіаторів мали на меті не зміну влади, а покращення її роботи! Очевидно, Путінські холуйчики видавали бажане за дійсне. А, побачивши, що помилились, дали завдання своїм прислужникам у Верховній Раді України організувати те, що збирався очолити Янукович. Причім не здогадалися хоч би словесну формулу змінити! Той же «протестний рух». Щоб надати реваншистським планам Москви вигляду народної волі.

Москві й потрібні саме такі «правителі» в Україні: достатньо дурні, щоб легко було маніпулювати, достатньо жадібні, щоб легко було купити, достатньо злочинні, щоб не зважали на інтереси інших людей і держави в цілому. Але й колишнім регіоналам, щоб зберегти награбоване й безбідно грабувати далі, треба слухатися Москви. «Який їхав, таку й віз».

Особливу тривогу вже давно викликає робота під команду з Москви нашого генералітету. Як під час захисту аеропорту українські генерали виконали вимогу російського про доставку наших хлопців у відкритих машинах, так і зараз, уже з підключенням міністрів, старанно виконують вимогу Москви про нейтралізацію добровольців шляхом підпорядкування армії чи Нацгвардії. Для чого? Для безумовного виконання наказів. У Старобільську наказали стояти на місці – і військові стояли, хоч сенсу не бачили й бойового завдання не мали, поклали 17 чоловік тільки із Сум! Можна уявити гіпотетично, як Генштаб України дає наказ вишикуватись у колони по чотири всім сухопутним військам і з піснями війти в море на глибину 30 метрів, де й чекати подальших розпоряджень. А що?

Армійці – не добровольці, вони спершу мусять виконати наказ, і лише потім його обговорювати! Але, видно, генерали–зрадники в нас так само недосяжні для перевірок і покарань, як Шуфричі з Клюєвими!

Та найнебезпечніший наступ іде через ЗМІ на сам дух Майдану. Десь із початку 2015 почалися репортажі, націлені на дискредитацію майданівців і добровольців. То «викрили» героя Небесної сотні, що загинув поза Майданом, юрист пригрозив, що матері «самозванця» доведеться повернути орден і гроші.

Хоча всі свідчили, що хлопець був на Майдані щодня, отже, міг загинути там щомиті. Головне завдання журналісти виконали: посіяли в душах українців сумніви: мовляв, не всі герої були справжні, мовляв, не такі вже герої були… Як у цьому відчувається класичний прийом російської пропаганди, про який я писала раніше стосовно Шевченка: якщо ніяк не вдається заперечити факт жертовності, то можна хоч зменшити його масштаб: «Не так уже й погано йому (Шевченкові на засланні) там було…» Те ж нині роблять щодо легендарних Кіборгів: на різних каналах, у різних передачах подають тему в такому ключі, що, мовляв, героїзм був, так, але «зря». Героїзм у принципі не буває даремним.

Та ясніше буде так: якщо підходити з позиції «зря», то не варто було славити після війни з фашизмом міста-герої Київ, Одесу, «легендарный Севастополь», адже ці міста все одно були віддані ворогу! То, ще з місяць тому, журналіст обурено пише про спиртне в українських військових. Я б подивилася на того журналіста, якби йому довелося простояти чотири місяці під «Градами»! Якось у «Новинах», в репортажі про поранених, промайнула фраза лікаря про 18-річного хлопчика без фізичних пошкоджень, але з повним нервовим виснаженням.

Героїзм, одна мить героїзму, вимагає неймовірних зусиль не тільки тіла, а й духу, душі, нервів! А цей тиловий дженджик вважає, що має право вимагати від героїв, крім щосекундного героїзму впродовж року, ще й ангельської поведінки, і теж щосекунди! А головне – подача під московські лекала: мовляв, герої наші – не святі, а, отже, не зовсім і герої… Так, не святі, святих на світі не буває, але дійсно герої, герої, яких світ ще не бачив!

До постійного нав’язування Україні «прелестей русского мира» через серіали додалася пропаганда книжкова. Періодика як була, так і зосталась всуціль російськомовна: в нашому місті в кіосках як не було, так і нема жодного видання українською. На телебаченні українському після Майдану кількість російської мови не зменшилась, а зросла! Це не так собі. Це створення соціо-культурного простору. Один герой у Гоголя вважав, що не може бути інших газет, крім «Інваліда», бо тільки ця газета була в провінції. Так Москва добивається, щоб українці вважали, що не може бути іншої культури, крім російської. І це – найнебезпечніша міна, яку під шумок закладають зараз у надії, що вона рвоне років через 15-20, коли Майдан забудеться (не сам собою, а названими вище методами буде виведений з простору героїзму, а потім і з інформаційного простору), а визнання всього російського за єдиний і незаперечний зразок укріпиться.

І Україна, надіються ідеологи Кремля, може тоді сама впасти в обійми свого ідеалу – Росії. 

На жаль, на очевидний стратегічний підхід Москви я поки не бачу стратегії влади України. Враження, що Президентові, Прем’єрові, силовикам ніколи за справами зібратися неформально і обдумати ситуацію. Ніколи усвідомити і через ЗМІ до народу донести: або Україна буде оновленою й успішною, або України не буде взагалі. Яка стратегія України в сфері економіки?

Та ж, що з 1991 року: «створити базу», щоб «прийшов інвестор». Все одно, що мене обікрали б до нитки, а я надіялась, що люди допоможуть; люди допоможуть, звичайно, але може виявитись, що принесли 8 величезних надиванних тигрів, але ніхто не здогадався подарувати диван, який ті мали б прикрашати. Господарі повинні самі і бачити, чого не вистачає, і діставати все необхідне, а не тільки те, що дадуть. Та як можна побудувати стратегію економіки, коли ніхто не знає, що в нас працює і кому належить? Я не уявляю, як в принципі можливо керувати економікою найбільшої держави Європи втемну. Якого лиха! Якщо ти бізнесмен, то заяви про себе на всю Україну, на весь світ! А не ховайся, щоб власника неможливо було знайти! Як ясно в цьму світиться злодійське мислення: украв – і сховав! Необхідний повний реєстр підприємств усіх форм власності! Необхідний генеральний план розвитку української економіки!

Необхідні стратегія і тактика створення українського соціо-культурного простору! Це – проблема життя і смерті держави! Російські серіали заборонено – а натомість що? Коли -то українські серіали почнуть випускатися! І Національний, при всіх мінусах, уже віддає ефір серіалам французьким, індійським, східним.

Це добре вже тим, що показує українцеві інші культури. Але нам необхідний і український простір життя нині ж і щоденно. Це якраз просто. Замість висвітлення в новинах ДТП (що шкодить, бо часу на співчуття не дає, отже, привчає дивитися на людські життя байдуже), більше часу приділяти б роботі й відпочинку українців, культурним і спортивним подіям, з побіжною нібито рекламою українських театрів, філармоній, зі створенням у державі атмосфери пошани щодо майстрів, винахідників і переможців.

Я уявляю, наскільки важко боротися зі старою системою. Боюсь, може бути і ще важче, до замахів на тих, кого «опозиціонери» чи Москва будуть вважати головними винуватцями своїх неприємностей. Але перемога нової України гарантована характером українського народу і ходом історичногорозвитку. Навіть якщо колишнім регіоналам, як припущення, і вдалось би голосами невдоволених і тупих повернути собі право спокійного грабунку України, то через рік-два став би новий Майдан, був би ще кривавішим, але все одно переможним, бо історія йде в цей бік.