Коли я минулого разуторкнувся у своїй публікації проблемиподання до парламенту одним із депутатівправлячої фракції низки безглуздих ташкідливих законопроектів, то менідорікали, що не можна робити висновкипро фракцію на підставі лише одногонародного депутата. Мовляв, це може бутийого особиста ініціатива.

Так от, буквальнонещодавно я одержав неспростовнідокументальні підтвердження того, щопошесть подання безглуздих та відвертошкідницьких законопроектів, впровадженняяких у життя може зруйнувати життясуспільства, шириться парламентськоюбільшістю зі швидкістю снігової лавини.У цьому особисто мене переконав змістзаконопроекту народногодепутата від ПР, у якому, зокрема,йдеться про віднесення до конфіденційноїінформації про особу, збір та ретрансляціюякої суворо заборонено, відомостіпро «національність,освіту, сімейний стан, релігійніпереконання, стан здоров’я, а такожадреса, дата і місце народження».

Нагадаю, що мова про туінформацію, яка допускаються до «збирання,зберігання, використання та поширенняконфіденційної інформації про особубез її згоди, крім випадків, визначенихзаконом, і лише в інтересах національноїбезпеки, економічного добробуту тазахисту прав людини».

І якщо віднесення данихпро стан здоров’я, адреси проживанняможуть бути визнані зрозумілими у цьомупереліку. Ясно, що оприлюднення відповідноїінформації може бути підставою дляпорушення прав індивіда та дискримінації.Хоча, приміром, у випадку із місцемпроживання теж не все так просто. Якщовищеназвана поправка буде ухвалена, тоусі знамениті «межигорські розвідки»журналістів одразу опиняться позазаконом. Так само як і оприлюдненняінформації про вілли наших бюрократівза межами України.

Але інші компонентиконфіденційної інформації потребуютьбільш детального вивчення.

Отже, питання прорелігійну приналежність та національність«шифруються» таким чином, наче мова проякійсь невиліковні ганебні хвороби,звички або дії з минулого.

Не зрозуміло, як бути,приміром, із трансляцією із храмів підчас богослужінь? Очевидно, що це збірінформації про релігійну приналежністьтих або інших осіб, яка не може збиратисяінакше, окрім як з цілями забезпеченнянаціональної безпеки. Отже, публікаціїу пресі про участь, приміром, президентау молебні – уже підстава для закриттявидання?

Тобто, очевидно, що мимаємо справу у даному випадку із відвертимблюзнірством та безглуздям. І обговорюватитут нічого.

Далі все набагатоцікавіше.

Приміром, заборона збірданих про сімейний стан – це прямийкляп для журналістів і громадськостіу питаннях обговорення проблеми кумівствата клановості в українській політиці.Тепер може виявитися, що оприлюдненняфактів про те, що депутат верховноїради, депутат місцевої ради і головаякогось держагенства – єдина та дружнародина, вже буде підставою дляпереслідування оприлюднювачів.

Звісно, зрозуміло, щовсе це – в інтересах лише тих родин, якіу нас прийнято називати «талановитими»,і які окупували усі місця біля штурваладержавного корабля. Скажіть, чи прийдекомусь із робітників в голову захищатиу суді збереження таємниці про свійродинний стан? Це ж абсурд. Хоча б тому,що сам суд уже виступить фактомоприлюднення цієї інформації. А от длябюрократа і депутата – це зайвий засібтиску, аби не сильно протестували протийого спроб посадити рядом із собою, укрісло свого синочка.

Далі – ще цікавіше.

От скажіть будь-ласка,навіщо забороняти оприлюднювати місценародження? Пані законотворець, виходить,вважає, що у нас в країні є якісь ганебнірегіони, про які, як про місце народження,варто не згадувати. Що походження ізпевної області – не менша підстава длядискримінації, ніж, приміром, сексуальнаорієнтація?

Але це, знову ж таки,абсурд із прихованим смислом.

Заборона оприлюдненняданих про місце народження – явно спосібприховати від громадськості той простийфакт, що представники одного регіонуокупували усі посади центральної влади,як судової, так і законодавчої тавиконавчої, а також те, що значна частинаурядовців – взагалі не уродженціУкраїни. Таким чином, виходить, щотубільцям просто намагаються заборонитизнати про походження своїх колонізаторів?

Ну і нарешті апофеоздурості, зведеної до абсолюту, – заборонаоприлюднення інформації про освіту.

Скажіть мені будь-ласка,чи може пояснити мені, навіщо здобуватиосвіту, якщо дані про неї не оприлюднювати?Одержав диплом десь на таємному факультетіневідомого вузу, потім захистив дисертаціюіз секретних наук, щоб потім у всіханкетах писати, що освіта у тебе –початкова?

Очевидно, що оприлюдненняінформації про освіту для тих, хто їїмає – це не якась ганьба, а спосібзасвідчити свою кваліфікацію тапідготовку. Як, скажіть мені будь-ласка,уявляє собі пані депутат складаннярезюме при вступі на роботу без зазначенняданих про освіту?

Інша річ – якщо диплому тебе якоїсь Каліфорнійської академіїнаук, подарований товаришами на деньнародження, фіктивність якого можедізнатися будь-хто, у кого є доступ домережі Інтернет. Тут і правда хизуватисяособливо нічим, і таку інформацію кращеприховати.

То що, виходить, нашзакон встає на захист фальсифікаторівдипломів та неуків?

Звісно, все це дурість.Причому, дурість першорозрядна, але їїпризначення видається абсолютноочевидним. Ну дістали представниківправлячої партії та більшості загаломчисленні розслідування, що покликаніпоказати, що ряд її представників –неуки із підробними дипломами. Теперна це все накладається табу.

Згадаємо оказію одногомолодого та перспективного міністра,яка примудрилася загубити власнийдиплом про вищу освіту під час призначення.Очевидно, саме їй вирішили допомогти уцій ситуації друзі-депутати. Тепернічого клятим журналістам пояснюватине треба. Сказав, що секрет – і все.

А скільки ще депутатівта чиновників здихнуть із полегшенням.Написали, що у них підлобний диплом, інічого. Не їх притягнуть до суду, а вонипритягнуть до суду.

Але пані депутат угонитві за цим, очевидно, нездатназрозуміти, що подібною ініціативою вонапросто руйнує суспільство загалом,оскільки все в ньому побудовано назасадах визнання кваліфікації черезформальні документи та відомості проосвіту.

От, приміром, будепрацювати у лікарні лікар, який увідповідь на всі питання про диплом,відповідатиме, що це, мовляв, не вашасправа? Правда, буде чудово? Очевидно,це і є мрія деяких депутатів.

Тепер підсумуємо. Черезодин невеликий закон у кілька абзацівна пропонують заборонити знати: чи пануєу владі земляцтво та кумівство ,чи ні;чи з освіченою людиною ми маємо справу,чи з неуком.

Якщо це не репортаж ізбожевільні, то що тоді це? Причому, вінявно не безпечніший за інші абсурдніініціативи, оскільки містить у собінепросто бажання пропіаритися, але йдещо серйозніше. Задум придушити вільнепоширення інформації в України усіма,найбезглуздішими методами. І він цілкомможе бути ухвалений. У парламенті, дебудь-що ухвалюється за кілька хвилинбез обговорення. Чому ні? Тим більше,справа ж благородна (з позицій депутатів)– захистити їх від «бидла, яке пхаєсвого носа у чужі справи».

P.S.Можливі «прихильники подібногозаконопроекту». Перш ніж обґрунтовуватисвою позицію, поясність мені, чому виособисто стидаєтесь власної національності,місця народження, освіти, сімейногостану та релігійних переконань? Чивважаєте ви їх ганебними для себе?

Петр ОЛЕЩУК