Чотирнадцять років тому, після пар, прибіг у стару кам'яницю на Друкарській – в офіс «Молодої Просвіти».

Соцмереж тоді ще не було, інтернет – хіба в комп'ютерному класі, джерелом інфи для студентів був «Поступ». Тому до вечора ніхто й не знав, що сталося в США.

В офісі як завжди гудів людський рій. Десятки справ, ідей, креативу.

У кутку, в фоновому режимі, працював телевізор. Восьма вечора, «Інтер», новини. І кадри як падають вежі-близнюки.

На хвилину виникло заціпеніння. Але дуже швидко все пішло в свою колію – студентська енергія вирувала, і навіть трагічні події ненадовго зачепили увагу.

Тільки аби ж ми тоді знали: ця трагедія створить парникові умови для путінського монстра, який врешті прийде на нашу землю.

Тоді ще слабка маріонетка, поки без диких нафтових грошей, скористалася шансом: став союзником західного світу. Джордж Буш-молодший тоді «подивився в очі Путінові та побачив його душу».

Джекоб Буш, влітку цього року, вже оцінював не його очі, а його дії: «У кінцевому рахунку, я думаю, що боротися з Путіним відповідно – він же був хуліганом».

Треба було чотирнадцять років, аби з одного з лідерів вільного світу у війні з тероризмом стати очільником терористів, які збивають пасажирські лайнери та топлять у крові сусідів.

Треба було чотирнадцять років, аби вільний світ здригнувся. Але навряд чи зробив головний висновок: скажену собаку треба пристрелити. Інакше оклигається і перегрезе горлянку. Не добили маразматичний СССР – отримали терористичну РФ.