Наша дописувачка Олена Косенко написала цю статтю кілька місяців тому і надіслана до редакцій двох іспанських газет – "El mundo" i "La voz de Galicia". До редакції останньої авторка також кілька разів телефонувала. На жаль, матеріал так і не опублікували. До вашої уваги – його переклад

Я очолюю асоціацію українців "Віче". Живу в Іспанії вже майже чотирнадцять років. Мене цікавить усе, що відбувається зараз в Іспанії, тому в цій країні мешкаю разом із моєю сім'єю. Однак через те, що я є українкою, а надто через те, що Україна зараз перебуває у стані війни з Росією, не можу не думати про все те, що відбувається на моїй батьківщині. Протягом останніх майже двох років українські засоби масової інформації повідомляють чи не щодня про нові смерті. Перші мені дуже боліли. З часом здається, що біль опустився глибше в моїй душі, він уже не є таким пекучим, але став частиною мого життя. Думаю, що те саме відбувається з мільйонами українців.

Перші тисячі чоловіків та жінок, які пішли воювати з росянами та проросійськими колаборантами на Донбасі, були добровольцями.Більшість із них у майбутньому могли стати елітою української нації, тому що були освіченими, багато хто з них володів кількома мовами, серед них були переможці міжнародних наукових олімпіад. Багато хто з них міг би мати блискуче майбутнє у будь-якій із західних держав. Більшість із них були дуже молодими, ще не встигли одружитися. Вони обрали шлях боротьби за майбутню демократичну, квітучу, європейську Україну, за Україну без корупціонерів. Вони себе спитали: якщо не я, то хто це зробить? Більшість із них уже ніколи не повернеться додому. Коли закінчиться війна, коли Україна підніме голову, буде написано багато книжок, знімуть багато фільмів, які розкажуть усьому світові, як боролись українці проти свого одвічного ворога, проти Росії. 

Здається, що з часів Наполеона, з часів Другої світової війни європейці гадають буцімто Росія є непереможною і що краще задовільняти забаганки Росії, ніж боротися з нею. Здається, що не тільки людська істота може бути слабкою, видається, що й країни також є слабкими і беруть собі за друзів сильні держави, й готові заплющити очі на їхні злочини.

Коли Росія захопила Крим, й українці були зболені зрадою Росії, я також відчувала біль, сором, злість, безнадію. Одного разу ввімкнула радіо на хвилі "Onda cero" і почула, як Julia розмовляла з "експертом" з історії Росії, й вони вдвох стверджували нібито українці є нацистами і що  дуже логічно, що Крим знову належить Росії. І ніхто не згадав Договір про дружбу, підписаний із Росією. Ніхто не згадав про Будапештський меморандум, за яким Україна, третя за потенціалом ядерна держава, відмовилася від ядерного озброєння, і їй, Україні, було надано гарантії цілісності території. І що Росія була одним із гарантів нашої територіальної цілісності. Я спробувала сконтактувати з радіостанцією, але мені ніхто не відповів.

Я хотіла сказати що за Радянського Союзу КҐБ, а зараз російські секретні спецслужби роблять усе можливе, щоб очорнити Україну перед цілим світом. Росія систематично обманює, що всі українці співпрацювали з нацистським режимом. Росія – багата держава. Газ і нафта принесли багато грошей не тільки російській мафії, також ці гроші послужили, щоб підкупити західних політиків, журналістів, щоб мати газети, телеканали в Європі та США, щоб давати свої версії подій у світі. Більше того, Росія має спеціалістів, які день і ніч пишуть коментарі в соціальних мережах, які завжди дають російську версію подій, підтримуючи політику Путіна. Зараз Європа нарешті реагує і буде фінансувати телеканал, який надаватиме інформацію про Росію.

Також я хотіла сказати, що Нюрнберзький процес 1946 року не визнав УПА посібницею нацистів. УПА робила тоді те саме, що робить зараз український народ – воювала за незалежність і свободу Украіни.Тоді проти совітів, а зараз проти Росії.

18 грудня минулого року газета "La voz de Galicia" надрукувала одну статтю про гравця футбольного клуба "Севілья" українця Євгена Коноплянку з фото, говорячи, що футболіст сфотографувався в літаку на фоні фашистського надпису "Слава Україні!". Я не є журналістом, але уявляю собі, що в кожній професії є норми,обов'язкові для виконання. Уявляю собі, що якщо якийсь журналіст вирішить щось написати, то повинен хоч трохи знатися на темі, щось прочитати про неї.

Іноді я себе запитую, чи подобалось би іспанцям, що всі у світі писали про Ґібралтар, базуючись лише  на британських книгах та газетах? Але відносно Украіни переважно є так: інформацію щодо неї отримують із російських або радянських джерел (що є те саме).Політика російської імперії і СРСР завжди була спрямована на те, щоб українці розчинилися серед росіян і забули, хто вони є. Для цього в нас вкрали назву країни, знищили і сфальшували наші стародавні рукописи, нам забороняли розмовляти, вчитися і писати українською. Нас вбивали голодом. І не дивлячись на усе це ми є тут.

Великий Наполеон пограв Росіі, жахливий Гітлер програв, але ми боремось упродовж віків та віків. Гасло "Слава Україні! " виник у 1918-1920 роках, коли Україна також воювала проти більшовиків за незалежність. Зараз цей девіз знову става актуальним. Із цими словами починаються і завершуються наші мітинги, цими словами вітаються наші військові на передовій, цими словами вітаються люди, за ці слова вбивають у Криму, Донецьку, Луганську. Ці слова нас надихають. Цей девіз звучить у нашій Верховній Раді. З цими словами наш президент звертається до українського народу. Також у Карпатах збереглось подібне вітання "Слава Ісу!" "Слава навіки Богу!" – звучить у відповідь.

Пригадую, одного разу я попросила під час розмови з іспанським журналістом, щоб він щось надрукував про Росію, і він мені відповів: "Не можу, бо росіяни будуть протестувати". Мене це дуже засмутило. Я подумала, що якщо хтось вирішує бути журналістом, то він усвідомлює, що деякі його публікації можуть поставити його в незручне становище, а іноді навіть нести загрозу його життю. Але виявляється, що писати брехню про Україну – то є нормально. Оскільки ніхто не протестує, яка різниця! Але якщо йдеться про Росію, то тут потрібно ходити навшпиньках. Звичайно, Росія не жартує. Спадкоємці КҐБ убивають – Литвиненко, Політковська, Березовський і багато інших.

Мені б хотілось попросити іспанських журналістів: якщо не можете допомогти Україні, то принаймні не пишіть брехню. Український народ з останніх сил бореться із сильним, жорстоким та підступним ворогом. Українці також боряться проти майже тотальної корупції, боряться за те, щоб побудувати квітучу, вільну та сильну Україну. І сподіваюсь, що українці, які живуть у Європі, також допоможуть відкрити правду про нашу державу.

Олена КОСЕНКО