Кожен сучасний українець мріє про нову або найкращу продукцію, яку виробляють у світі. Скільки захоплення отримуємо ми від нового iPhone чи електромобілів. Але давайте собі відповімо чесно: чи здатна Україна виробляти товари і послуги, які будуть не тільки конкурентними на світовому ринку, а й зможуть задавати тон і здійснювати прориви в індустріях, формувати нові напрямки у виробництві? Чого нам для цього не вистачає? Чому в Україні не створюють iРhone чи автомобіль Tesla?

Хтось скаже, що у нас не народився Стів Джобс чи Ілон Маск, або що Україна інвестиційно неприваблива, і в нас немає грошових вливань у такі проекти. Але мені, як HR, хочеться поставити ряд питань: «А чи є в нас персонал, який може генерувати проривні ідеї, а головне ─ реалізувати їх і виводити компанію на світовий ринок? Наскільки наші компанії, бізнес і власники створюють середовище для розвитку і реалізації талантів? Чи сприяє цьому трудова політика, політика трудової міграції, підтримка науки й освіти, розвиток ринку праці, які реалізує наша держава?».

Культура споживання, яка прийшла в Україну з незалежністю, сприяла бажанням придбати щось імпортне, краще, нове, чого не робили в Радянському Союзі. Економіка споживання без економіки виробництва дала результат, коли те, що ми хочемо споживати, і те, що ми споживаємо, наша країна не виробляє.

Безліч дискусій про стан економіки України, про шляхи її розвитку зводяться до інституційної спроможності держави, інвестиційної привабливості, дерегуляції та іншого. Не менш активно обговорюють те, який багатий людський потенціал України і яка в нас дешева робоча сила. Але, на жаль, дуже рідко піднімається питання про якість, збереження і розвиток людського капіталу країни. Про здатність вітчизняних роботодавців створити середовище для розвитку місцевих талантів, впровадити способи управління компаніями та організаціями, спрямовані на підвищення продуктивності праці на кожному окремому робочому місці, в організації або сфері економіки в цілому.

Читайте також: Як нам стати країною інновацій

А за рахунок чого може зростати ВВП України з тим рівнем продуктивності праці, який у нас є?

З моменту отримання незалежності Україною, зростання її економіки не базувалося на парадигмі, в якій основа сталого економічного зростання ─ висока продуктивність праці.

Якщо ми візьмемо показник ВВП з розрахунком на одну відпрацьовану годину (the GDP per capita of nations and divided that by the number of hours worked per person), то з 63 аналізованих країн Україна займає 56-е місце і виробляє $4,78 на годину. На такому ж рівні знаходяться: Китай ($5,15), Вірменія ($4,48), Таїланд ($4,41), Індонезія ($3,97), Шрі Ланка ($3,84), Пакистан ($1,53).

Якщо ми подивимося на 10 найпродуктивніших економік світу, то побачимо, що перше місце за цим показником посідає Люксембург ($181,10), друге - Норвегія ($142,17), третє - Швейцарія ($96,22). За ними йдуть Австралія ($75,24), Бельгія ($73,49), Нідерланди ($71,70), Франція ($69,87), Німеччина ($68, 89), Ірландія ($67,43), Фінляндія ($65,42). США з показником $64,78 за годину займають 14-е місце, Канада ($60,48) - 16-е, Великобританія ($52,93) - 18-е, Росія ($14,45) - 44 місце.

Продуктивність праці ─ один із ключових чинників економічного успіху країни: чим вищий її рівень, тим більше цінності приносить співробітник для роботодавця і для економіки держави в цілому. Показник ВВП з розрахунком на одну відпрацьовану годину демонструє, які країни створюють більше цінностей за меншу кількість часу і, тим самим, є найбільш продуктивними.

Українці не можуть трансформувати отриману освіту в продуктивність праці, як і в рівень її оплати. У той же час, з таким рівнем продуктивності, який сьогодні є в Україні, на високі зарплати можна не розраховувати.

Одними з ключових факторів, які призвели до такого стану справ, є якість життя і освіти (середньої та вищої), а також відсутність можливості утримувати і розвивати таланти всередині країни. Крім того, низькій продуктивності сприяють неефективна організація праці та управління організаціями, непрозоре регулювання підприємницької діяльності, відсутність сильної фінансової системи, застарілі потужності і методи виробництва, відсутність комплексного підходу до планування і розвитку регіонів, гострий дефіцит професійних навичок, які відповідають потребам часу.

Вирішити ці проблеми можливо, тільки усвідомивши їх і поставивши на порядок денний як уряду, так і топ-менеджменту і рад директорів кожної великої компанії. Ми гостро потребуємо створення стратегії продуктивної і повної зайнятості населення країни, а також стимулювання зростання конкуренції, реалізації стратегії комплексного розвитку регіонів. Уже необхідно почати регулювати трудову міграцію ─ як зовнішню, так і внутрішню. Чим на даний момент наша держава взагалі не займається.

Також слід створювати механізми щодо зниження депопуляції населення і закладати основи стимулювання приросту населення, тривалості життя і якості життя кожного громадянина країни. Адже зараз в Україні спостерігається значне зростання демографічного навантаження (кількості пенсіонерів по відношенню до працюючих громадян) і старіння самої робочої сили.

Читайте також: Вартість інтелекту. Чи потрібен нам мозок українського виробництва?

Крім того, важливо сформувати механізми регулювання ринку праці, в рамках яких буде налагоджено взаємодію між роботодавцями і вузами. На жаль, в Україні зараз готують фахівців, які не потрібні ринку, і за програмами, які не відповідають його потребам.

Корпоративний сектор вирішує дане питання за допомогою взаємодії з вузами (але це одиниці в структурі всіх роботодавців країни), а також створення внутрішніх університетів і навчальних центрів для підготовки, розвитку і перекваліфікації персоналу. Але це не вирішує головної проблеми: покриття нестачі персоналу різного рівня ─ від простого робітника до топ-менеджера. І ця проблема лише поглиблюється.

Заважає вирішенню кадрових питань і низький рівень соціальної відповідальності роботодавців, відсутність механізмів формування трудової етики. Сьогодні гострий дефіцит професійного персоналу і низький рівень ефективності і продуктивності праці відчувають всі ─ від державних і місцевих органів влади до малого й великого бізнесу. І з цим потрібно боротися на державному рівні. В Україні необхідно стимулювати створення нових і модернізацію наявних робочих місць, активно підтримувати самозайнятість населення, розвивати нові форми і види зайнятості.

Без негайної реалізації перерахованих завдань закласти стійке зростання економіки України в майбутньому неможливо: навіть якщо в країну і прийдуть обіцяні іноземні інвестиції, в новій креативній економіці працювати буде просто нікому.