Колись перейматися через зов­нішню політику Росії вважало­­ся ексцентричним заняттям. Нині це мейнстримна позиція, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Але не бракує й помилкових думок, а вони стоять на заваді тому, щоб адекватно реагувати на шкідливі витівки Кремля. Нижче перелік із десяти основних хибних уявлень:

1. "Воєнна загроза". Так, в Україні справді війна. Так, нашу присутність у країнах Балтії потрібно посилювати далі. Так, деякі сучасні озброєння (чи принаймні їхні прототипи) у Росії вражають. Проте РФ не наддержава з військовою міццю Радянського Союзу й не потягне повномасштабної війни із Заходом. Блеф і залякування відіграють важливу роль у її поведінці, однак це лише частина значно ширшого арсеналу гібридної війни росіян.

2. "Нова проблема". Нова вона тільки для тих людей, які раніше не звертали уваги на Росію. Радянський Союз започаткував політичну війну. Неоколоніалістське залякування сусідів стартувало ще до Володимира Путіна. Спитайте балтійців, грузинів, молдаван та українців. Вони та й інші народи застерігали Захід ще в 1990-х роках, але ми не слухали.

Читайте також: Арсенал російської агресії: 19 тактик Путіна

3. "Усе через "фейкові новини". Цей аж ніяк не корисний термін нині означає не більше, ніж "висвітлення в ЗМІ, яке мені не подобається". Крім того, інформаційні операції тільки один, помітний інструмент із кремлівського арсеналу. Елементи, яких ми не бачимо, мають хвилювати нас куди більше.

4. "Ми самі винні". Мислення на Заході досі отруєне спробами поставити моральне дорівнює між різними сторонами. Мовляв, тактика росіян аж ніяк не гірша за ту, яку в минулому застосовували країни Заходу. Ще один аргумент: ми спровокували Кремль розширенням НАТО та ЄС. Обидві думки хибні. Захід відстоює заснований на чітких правилах міжнародний лад, що сформувався після 1991-го та забезпечує принаймні якийсь справедливий захист слабких від сильних. Росія хоче замінити його системою "хто сильніший, той має рацію". НАТО та ЄС прийняли нових членів не тому, що реалізували щось на зразок імперіалістичного проекту, а тому, що колишні комуністичні держави відчайдушно стукали у двері й просили їх прийняти, зокрема через те, що бачили, куди рухається Росія.

5. "Уся проблема в США". Хоч як дивно, у дискусіях американців про Росію – як тих, хто перебільшує її втручання, так і тих, хто заперечує його, – превалює соліпсизм. Тим часом Росія застосовувала свою тактику в десятках інших країн. Американці могли б скористатися їхнім досвідом.

6. "В усьому винен Путін". Російський лідер – симптом наших проблем із Росією, а не причина. Тамтешня ксенофобська клептократія та імперіалістський менталітет мають глибокі коріння. Вони існували до Путіна й, поза сумнівом, його переживуть.

Читайте також: Чому ніякого захоплення Кремля Путіним і Ко не було

7. "Росію не спинити". Демонізація Путіна є помилкою, але так само помилково переоцінювати його вплив. Росія за сутністю слабка й відстала країна, що не здатна конкурувати із Заходом. Наша проблема в цьому разі – не дефіцит ресурсів, а брак скоординованих зусиль і волі до протистояння. Якщо захочемо – це легко виправити.

8. "Усе позаду". Захід справді почав прокидатися. Росія справді переживає фінансову скруту й інші негаразди. Режим у РФ справді потерпає від внутрішніх розколів і різних проблем. Та проголошувати перемогу вже нині було б геть легковажно.

9. "Це другорядна проблема". Так, у довготривалій перспективі Китай – набагато більший і небезпечніший противник. Однак вразливість нашого суспільства, із якої користається Росія, можуть експлуатувати й корумповані лідери комуністичного Пекіна. Якщо наш глибоко вкорінений трансатлантичний альянс не витримає випробовування тут, у Європі, чи маємо ми шанси зберегти єдність Заходу, коли доведеться зіткнутися з проблемами в Східній Азії?

10. "Головне – стримування". Кинути всі зусилля на санкції та інші методи стримування спокусливо. Але від загроз, перед якими наше суспільство слабке: брудні гроші, мафія, інформаційні атаки, маневри в дусі "поділяй і володарюй", підривна діяльність тощо, нікуди не подітися. Уміння застосовувати методи стримування – важлива умова нашого виживання, але недостатня. Значно ефективніше буде ще й боротися зі своїми слабкостями.