Все-таки від рідних проблем втекти не вдається, навіть якщо летиш на інший бік Землі. У підсумку кореспондент «Дня» отримав досвід протесту в Америці.

Ми з друзями пікетували концерт Ігоря Бутмана - джазмена, саксофоніста, який підписав сумнозвісний колективний лист діячів культури на підтримку політики Путіна щодо України.

Бутман виступав непишно: у підвальному клубі на 54-й вулиці на Манхеттені. Концерт анонсувався як приватна вечірка. Глядачів прийшло небагато.

Нас було семеро - вихідці з України та один грузин - хлопець мирний, але масивний. Ми мали кілька українських прапорів, один кримськотатарський, плакати і більше сотні листівок англійською з докладним поясненням ситуації.

Стояли більше двох годин. Скандували «Ганьба Бутману!», «Ганьба Путіну!», роздавали листівки. Всі американці, з якими вдалося поспілкуватися, були налаштовані доброзичливо - хтось вже знав про ситуацію в Україні і співчував нам, комусь ми пояснювали суть конфлікту з незмінним успіхом: все-таки сама ситуація - джазмен, який підтримує війну, - занадто абсурдна і кричуща, особливо в країні, що джаз винайшла.

А якщо говорити про неприємні винятки, то їх передбачувано явили колишні співвітчизники по СРСР - як глядачі, так і самі музиканти, як з Росії, так і з України. Хтось повторював нісенітницю про «кримнаш», у когось раптом починалася мимовільна рухова активність у вигляді образливих або безглуздих жестів. Особливо в хамстві досяг успіху один літній пан з повадками дрібного кримінальника, який сипав погрозами, нецензурною лайкою, але на бійку так і не наважився - пам'ятав, що перебуває в країні, де закони виконуються. Що цікаво, це створіння прийшло не на Бутмана, а в сусідній театр на антифашистський мюзикл «Кабаре», і воно при цьому серед іншого обурювалося тим, що в Америці президент - «чорний». З такими прихильниками, схоже, «русскому миру» для безболісного самознищення ніякий «Правий сектор» не потрібен.

Виходив до нас і антигерой вечора. Виявився балакучим, але не дуже в ладах з логікою, почуттям гумору і тактом. Підкреслив, що він - російський патріот і совість за підпис його не мучить. Сипав імперськими дурницями про братські народи, проклятий Захід і одвічну російську приналежність Криму. Зізнався в тому, що купив квартиру в Ялті і тепер дуже добре, що йому не потрібна віза. Хвалився дружбою з Путіним, розписував, який той хороший і розумний, і обіцяв просто піти і попросити його припинити війну. У відповідь на питання про наявність у нього подвійного - російського й американського - громадянства (що в США, взагалі-то, заборонено) остаточно заплутався. Справив враження людини нещирої і недалекої.

Наш альтернативний виступ вдався. Судячи з реакції і Бутмана, і його свити, ми безнадійно зіпсували їм вечір. Крім того, кілька сотень нью-йоркців тепер знають не тільки про біди України, а й про людину, яка, живучи поряд із ними, цим бідам радіє.

Висновок простий: це потрібно робити і далі, де б не з'являлися путінські підписанти чи інша подібна публіка. Там, де вони почуваються найбільш комфортно, - діставати їх знову і знову. Санкції, заяви та інше - це дуже добре і правильно, але інформаційну війну, як і будь-які інші війни, виграє піхота.