Я переглядаю стрічку з іронічними та дотепними побажаннями Володимирові Кличку не дай Боже продовжувати кар'єру в політиці, керівництві тощо.

Звичайно, спортсмен не завжди має високі шанси успішної кар'єри поза спортом. І його брату-політикові Віталію Кличкові є що закинути критичного.

Але зараз не про нього.

Володимир іще навіть не сказав, чим планує займатися, а вже претензій та насмішок – через край. І практично ніхто не подякував йому за те щастя, яке він нам дарував.

Із 1996 року, коли він став чемпіоном Олімпійських ігор, а потім роки й роки його перемог і не лише перемог. Уся країна не спала, поки він бився, люди пізньої ночі дзвонили одне одному й вітали з перемогою.

Читайте також: Офіційно: Володимир Кличко йде з боксу

А тоді такої об'єднавчої радості було небагато.

Я вже не кажу, що професійними експертами в боксі стали всі, від школярів до пенсіонерів, та й, власне, сам бокс мільйони людей стали дивитися завдяки цьому прізвищу.

Скільки емоцій, адреналіну, розпачу, сліз, радісних криків, просто щастя.

Я пам'ятаю, як моя мама "дивилася" його бої лише на кухні, бо не могла впоратися зі хвилюванням. Вона робила гучніше телевізор, аби за інтонацією коментатора з іншої кімнати почути, що там робиться на тому рингові.

Я не пам'ятаю, хто стільки сучасних років так об'єднував країну, хто дарував стільки гордості, коли грав гімн, хто був практично один час символічним прізвищем, за яким вгадували країну.

Він не поміняв громадянства, добився найбільшого успіху у справі свого життя. Володимир Кличко – гордість України без жодного пафосу.

Читайте також: Дякую, Володимире

І коли він оголошує про закінчення кар'єри, замість того, щоб подякувати, ми затискаємо губки чи іронічно посміхаємося, видлубуючи мілке, нецікаве й негідне. Навіть уже гудимо за ще не здійснені промахи.

У нас так багато "мосьок", і так мало "слонів".

І цих "слонів" варто цінувати. І бути вдячними хоча б один раз.

Бо все ж почуття вдячності належить саме людям, навіть не слонам і тим паче не моськам.

Я дякую Володимирові Кличку за незрівнянні емоції, які я переживала, абсолютно не розуміючи бокс, і за мамине щастя, і за тотально освітлені вікна будинків о першій-другій ночі, і за його фізичну красу, і за вірність своєму братові та своїй справі.