Brexit має значення не тільки для британців, а й для держав, які відчувають, що на них тиснуть Росія та Китай, що їх затьмарює непомірна Німеччина з поганим лідерством чи що ними нехтує нинішня Адміністрація США, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Особливо в регіоні від Балтійського до Чорного моря. Усі вони потребують стабільної та дружньої підтримки Сполученого Королівства – у складі ЄС чи поза ним. Однак відкладення парламентського голосування щодо умов виходу викликає справжній шок як усередині країни, так і за кордоном. 

"Brexit означає Brexit", – сказала Тереза Мей у червні 2016 року. Тоді ніхто не знав, що британська прем’єрка мала на увазі. І тепер, коли безлідерна Велика Британія вагається між низкою на позір неможливих варіантів, ніхто цього так і не зрозумів. Серед сценаріїв: спроба перегляду угоди (ймовірно, марна, адже час спливає, оскільки Британія має термін приблизно до 29 березня); варіант без будь-якої угоди, за якого країна вийде з ЄС без домовленостей; якась комбінація з відкладенням оголошення про вихід згідно зі ст. 50, другим референдумом, парламентськими виборами та значними ускладненнями для Мей. Це може легко призвести до ще більшого розколу та плутанини.

Читайте також: Після Brexit: як жити у світі британсько-європейської поразки

Дебати в країні точаться на тлі інтроспекції. Зовнішній світ для британців ніби тремтливі тіні на печерній стіні. Хоч як прикро, розуміння ситуації (якщо це взагалі можна так назвати) більшістю людей, що ведуть дебати, обмежується внутрішніми реаліями. Їхні знання про закордонні справи на рівні студентів, що грають у настільну гру. Торгові угоди буде легко укласти, й вони компенсують втрату доступу до нашого найбільшого ринку (та ж ні!). Європейський Союз на межі дезінтеграції (та ж ні!). Велика Британія втратить впливовість, якщо полишить ЄС (та ж ні!). Економіка зазнає краху (та ж ні!). Євросоюз ставиться до Великої Британії уперто та мстиво (та ж ні!). Увесь цей безлад через втручання росіян у референдум (та ж ні!).

Зовнішній світ поінформований про Велику Британію краще. Дипломати й іноземні кореспонденти в Лондоні сушать голови, як пояснити таємничі, але важливі парламентські процедури та розтовкмачити, що найуспішніша й найдавніша політична інституція у світі (Консервативна партія) знищує себе й, можливо, усю країну. Канада й Норвегія зазначають, як недбало обговорюється їхня співпраця з ЄС, що нібито слугує зразком, який британці з легкістю можуть узяти за основу для нових відносин із Брюсселем. Європейські союзники знають, наскільки складні й заплутані торговельні, правові та бюрократичні зв’язки з Великою Британією. Вони дивуються, як у країні, відомій своїм прагматизмом, прихильники "жорсткого" Brexit, що не схвалюють угоди, можуть вірити, ніби британської сили волі (описуючи її, вони послуговуються пафосною старомодною термінологією: "непохитність", "мужність" і "рішучість") вистачить для подолання будь-яких практичних труднощів. Вони також зазначають: попри те що дискусії навіяв безпрецедентний спалах ворожих настроїв до представників протилежного політичного табору, британці не організовують акції протесту в стилі французьких "жовтих жилетів", принаймні сьогодні.

Однак дебати про Brexit – це не вистава на забаву туристам. Суперечки та їхні наслідки справді мають значення. Британці забувають, що серед 192 країн світу їхня вирізняється великою територією, заможністю й силою. Велика Британія та Франція – єдині держави у Європі, що мають ядерний арсенал і суттєвий військовий потенціал. Перша є також лідеркою Європи у сфері криптографії. Її Центр урядового зв’язку (GCHQ) може зламувати коди, завдаючи поразки іншим країнам і розшифровувати добуті дані. Лондон – головний фінансовий центр Європи: той, кому треба розібратися із брудними грішми чи організованою злочинністю, мусить звертатися за допомогою до британської влади.

Читайте також: Брюссельська поразка Помпео: ЄС і США не вдається порозумітися

Друзі та союзники британців майже одностайно вважають Brexit безглуздям, що відволікає світ від справжніх проблем. Звісно, ЄС далеко не ідеал, та, без сумніву, краще сидіти за партнерським столом переговорів й ухвалювати рішення (маючи вагомі привілеї та сприятливі правила), ніж бути поза ним і миритися з тим, що вирішить решта.

На першому референдумі про Brexit ця ідея та багато інших загубилися на тлі розгніваних і невиправданих аргументів про економічну, соціальну й політичну маргіналізацію та потужної хвилі снобізму й легковажності серед еліти.

Якщо наступного року у Великій Британії таки відбудеться другий референдум, що стає дедалі ймовірнішим, було б добре, якби країни-сусідки активніше ділилися своїми поглядами. У разі якщо Brexit таки реалізується, наші сусіди сподіватимуться на мінімальні згубні наслідки й безлад. Та значно більше їх потішить, якщо він узагалі не відбудеться.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram