Світло – це те, що визначає наше життя. Вимальовує його, окреслює, проявляє. Червона лампа, фотореактиви, вогка темрява ванної кімнати – і стається диво. На фотопапері проступає життя. Вирішила писати колись особисті щоденники через історію світла. Бо кожне місто має особливе світло, кожен час і кожен період. Кожна людина та її кожен день.
Якщо мислити світло як хвилі, то все перетворюється на купання в цьому морі – і шторм у ньому чи лагідне тепло, залежить саме від хвиль, тобто від світла.

Читайте також: Проблема простору: коли місто не для людей, а проти них

Отже, Київ. Світло в Києві часто має запах запилюженого розпеченого скла висоток. Дорогою до офісу спостерігаю, як лагідно переблискуються сонячними зайчиками ці незграбні велетні новобудов, розставлені так близько, що незручно їм самим. Навіть у найдорожчих районах у Києві не цінують світло. На нього не зважають, місто мислиться навмання, на карті, де є вільна частинка, щоб звести ще одну височенну причину для тіні.

Місто, в якому не зважають на світло, не може зробити людей щасливими. Де оселі зводять так, щоб зранку чи ввечері життя в них ставало нестерпним через безперестанне пряме сонячне проміння. Яка різниця, живіть так, як є. Пийте до ранку на прогнилих лавочках під будинком, якщо не подобається. Але все на цій планеті завжди залежало від Сонця, і якщо ним нехтувати, то сам невдовзі почуватимешся непотрібним і знехтуваним. Коли весь час живеш у тіні – як їй не дати поселитися в тебе всередині, завести там собі господарство сутінків в сумнівів. Коли в місті немає простору для світла, в місті немає нічого.

Читайте також: Вінниця: купа дрібниць, що вказують на осмисленість

Інша річ Одеса, принаймні її платановий центр, де світло біле, ясно-зелене, світло лагідне, й затінок у спеку стає ковтком води – але це вода не з оази в пустелі, вона є, її вдосталь, мов світлого вина на щедрому бенкеті. У такому місті легше бути щасливим. Або Івано-Франківськ – він створений для світла, і створений для людей. Люблю вересневе світло в Рівному – воно особливе, якихось інших тонів, ніж, наприклад, у Броварах. Воно якесь західне. Дуже схоже в маленьких польських містах.

Маленькі міста взагалі допомагають відчути себе щасливим – адже тут просто інша тривалість вечора. Вечір у містах з невисокими старими кам’яницями – це ціла театральна вистава. Він розгортається повільно, драматично й дає себе роздивитися, дає відпочити трішки душею – для цього неодмінно потрібно бачити небо. Хай ненавмисне, хай дорогою додому. Вечір у Києві – це депресивне шоу тьмяного електричного світла. Світло маршруток – це напівсвітло. Метро – це освітлене підземелля, тут світло-болотні вогники смартфонів, що блимають кислотними кольорами ігор для позбавлення мозку.

Гарного дня вам, гарного світла.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram