Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогоднішній день, 2 травня

Мрії про українського Піночета проти старого дідівського способу – будувати демократію

Навіть якщо в нас, м'яко кажучи, не люблять Путіна, це не означає, що в країні немає прихильників авторитарної моделі. Час від часу спливають мрії про "українського Піночета". В реальності ж у такого мало шансів. Вважається, що українці заслуговують на ту владу, яку обирають. І це правда. Але правда й те, що в українців немає поваги до влади, яку вони обирають. Якщо вона стає занадто авторитарною, її виганяють або з допомогою виборів, або майданів. В Україні можлива махновщина, але навряд чи можливий сильний диктатор. Тому в нас немає вибору, крім старого дідівського способу: будувати демократію, яка шляхом проб і помилок виведе країну на нову траєкторію розвитку.

Якою є російська людина й на чому "рускій мір" стоїть

Озвіріння російської людини настільки природне тому, що будучи інтегрованою в багато субкультур, вона не вкорінена в епікультуру. Російська людина може бути автовласником і алкоголіком, атеїстом і злодієм, дисидентом і стукачем, інженером, книголюбом, захисником природи, серійним убивцею, вегетаріанцем й усім цим разом – вона від цього не стає "російською", якщо під російськістю розуміти інтегральність її соціальних, психічних, професійних, культурних рис. Поняття "росіянин" – у ліпшім разі синкретичне. Всі риси, вміння й самопочуття російської людини – то часточки смальти – як на відомому ломоносівському портреті Петра. Здалеку поглянеш – наче людина, підійдеш ближче – зліплені кров'ю відламки. Російська людина змістовна, немов розбита пляшка з-під паленої горілки.

Одеса – перемога України: одесити поставили "рускій мір" на коліна й захистили всю країну

Одеса – перемога України. І приклад того, як дуже складне із різних позицій місто зробило свій вибір ціною багатьох життів патріотів. Я не переживаю за Одесу цими днями. Теористична організаціія Росія розгойдуватиме Україну не до дат, а завжди – доки існує. Треба до цього готуватися. Й ніколи не розслаблятися. Сьогодні – день скорботи за загиблими українськими патріотами. Однак і свято – день, коли одесити поставили "рускій мір" на коліна й захистили всю Україну.

Буддизм по-українськи: наша правічна культура споглядання

Нам навіть далеко ходить не треба – в нас є свій Будда, тіки й того шо не пузатий і трохи гарячіший характером – Козак Мамай. Ну от скажіть же, в ньому ж уся багатовічна філософія буддизму, сів отак під деревом, люлькою пихнув, коник вороненький стомлено похропує, пасучись, він отак струни – бринь! і споглядає... межу між вічним і теперішнім. Головне, щоб ніхто не зламав цю крихку ноту споглядання, бо тоді як схопиться, як вихопить шаблюку, як скоче на вороного – то й пиз*ець усім. А потім сяде знов, люлька, бандура, оселедець за вухо закрутить і задивиться, як то блимає сонечко на шляху у вічність. Через те от у них буддизм, а в нас це – мамаїзм, коли любиш усе живе, але б'єш клятих ворогів і можна їсти м'ясо.

Неприступна цитадель махрового антисемітизму Харків: ішов в атаку на скаку, геть тікав стрімголов

Паростки антисемітизму посіяв Михайло Маркович Добкін, бувши протягом чотирьох років міським головою Харкова до Кернеса. Відтак він чотири роки доводив їх до кондиції на посаді голови Харківської обласної державної адміністрації. Затята ненависть до євреїв на побутовому рівні виявилася 2014 року, коли на президентських виборах Добкін продемонстрував в області другий результат. Саме в нас був єдиний округ, де Порошенко програв. Уявляєте, який жах?

Інформаційна (р)еволюція – на користь блогосфери

На сьогоднішній день сформувався паралельний інформаційний світ, майже тотожний усній народній творчості. Особливо буйним цвітом розцвілося таке в нас. Ми й не помітили, як ця паралельна журналістика стала повноправною учасницею інформаційних воєн. Її повідомлення не потребують верифікації десь так само, як не потребує підтвердження дворова плітка чи сільська чутка. Вірогідність сказаного низька, але довіра до нього десь приблизно така ж, як до сказаного журналістами на зарплаті в офіційного джерела. Тобто, їм у нас вірять приблизно однаково, й різниця між ними практично стерлась.

Строкатий Ньюкасл-апон-Тайн: як ведеться англійському містові та його мешканцям

Одного ранку в Ньюкаслі, коли працівники пабів виливають мильну воду на бруківку, щоби змити сліди нічного божевілля, я шукала крамницю. Тут я додам, що Ньюкасл – це місто загублених парасольок, напівголих дівчат за будь-якої погоди, звісно ж, шалених футбольних уболівальників і говірки джорді. Джорді – це коли кажуть "мі мом", "відіуз", "сно". На дверях пабів висять таблички "наливаємо з 9-ої ранку". А якщо дівчата збираються попліткувати за коктейлем, то кожна випиває не менше шести чарок.